на главную
форум
гостевая
контакты
карта сайта
 
Щорс информер времени
Щорський район
  • 85-річчя району
  • Звернення районної ради
  • 65-річчя визволення
  • Органи самоврядування
  • Щорська міська рада
  • Організаціі та установи
  • Прикордонники, митниця
  • Охорона здоров'я
  • Освіта
  • Захищенність
  • Інші установи
  • Підприємства
  • Локомотивное депо
  • Дистанція колії
  • ТОВ МК «Добробут»
  • ТОВ Меблева фабрика
  • Інші піприємства
  • Розвиток, культура, спорт
  • Залучення інвестицій
  • Торгівля і підприємництво
  • Сільське господарство
  • Культура і туризм
  • Спортивне життя

  • меню

    загрузить галерею


    Главная
    Щорс любимый город
    История
    история города Щорс
    Галерея
    фотографии города
    Знаменитости
    известные личности города
    Люди творчества
    творческие люди города
    Статьи, очерки
    нам есть кем гордиться
    Газета "Проминь"
    местное издание
    Помним...
    вечная память
    Справочник
    номера телефонов города
    Чат
    просто поболтать
    Опросы
    мнения и пожелания
    Отдохни
    игры и развлечения

    новости сайта

    погода Щорс

    архив газеты "Проминь"

    архив газеты Проминь

    новости, которые ты пропустил



    читать

    Щорс - тайна гибели

    Пуля для комдива.  Щорс - тайна гибели

    история, которую мы должны знать

    смотреть фильм

    В. Карпенко - Щорс читать книгу

    наши друзья

    города Украины

    PR-CY.ru schors.ru.gg в каталоге Dmoz

    Щорс

    NatashaEfimenko3


    Новости загрузка новостей...

    Просто любити

    --Мамо, знаєш, я вчора весь день ходила, у людей питала про тебе. Повір, я знайду тебе, не покину. Не тримаю на тебе зла, я вже доросла. Хочу просто любити тебе. Я нічого не вимагаю. Просто любити…

    --Пробач, не писала довго. Може, з місяць… Прошу тебе, пробач… Мені сказали, що ти померла… Це не так, правда ж, мамо? Це не так! То для них ти померла. А в моєму серці – жива. Мамо, я тебе не покину.. Ніколи. Ніколи…

    У Вас праздник? Тогда можете заказать в нашем городе проведение свадеб, тамада украсит этот день.

    Забуті слова

    Мама прокинулась о шостій ранку. Вставати не хотілось, та що поробиш. Почала готувати сніданок. Вигляд у неньки був стомлений, бо всю ніч не могла заснути: дуже боліла голова. Мама була пригнічена. В тяжкій задумі сиділа, дивлячись, як ми снідаємо.

    «Що дітям готувати завтра? – подумала про себе. – Адже грошей обмаль, а в Сергія скоро день народження, все ж таки одинадцять виповнюється. А зарплати не дають.»

    Брати пішли до школи, батько – на роботу, а я залишилась (мені ж бо в школу на дванадцяту) і краєчком ока спостерігала за мамою. А вона, трохи посумувавши, почала збиратись на роботу. Одягла стареньке пальто, заглянула в дзеркало. Мабуть, подумала: «Всі жінки, як жінки: мають і одяг гарний, і косметику. А я… що я за жінка? Зовсім за собою не слідкую. Все – дітям. Та хоч вони мають пристойний вигляд. Діти – головне.»

    Увечері з роботи повернулась знову сумна. Голова боліла цілий день. На душі було важко, та нам вона цього намагалась не показувати. Заглянула в нашу кімнату з усмішкою.

    --Як школа? – питає.

    --Усе добре, -- відповідаємо.

    --Я сьогодні п`ятірку отримала, -- кажу.

    --А я дві четвірки, -- це вже Сергій.

    --І в мене п`ятірка, -- додав Сашко.

    --Молодці, ходім вечеряти.

    А за вечерею вона мимоволі знову зажурилася. Ще трохи – і вона заплакала б. Якось сама по собі на моїй щоці з`явилась сльозинка. Вперше я відчула, що мамі – найріднішій у світі людині—потрібна моя підтримка. А ще зрозуміла, що вона все готова віддати, аби бачити, що ми щасливі. І мені стало соромно, що я була такою егоїсткою.

    Я відірвалась нарешті від стільця, обняла маму.

    --Вибач за все, -- сказала, хоча сама не знала, за що вибачалась. Мама чомусь теж заплакала. І я відчула, що вона чекала якраз цих слів.

     

    Сонце любить усіх

    --Мамо, а знаєш, якщо поставити долоньки на сонце, вони майже повністю просвічуються. Мамо, а так світиться все тіло у святих? Знаєш, а воно чудове, сонце. Таке тепле і таке веселе. Від нього зайчики на стелі. А після дощу райдуга. О, я вчора бачила райдугу. Вчора, після дощу. Вона різнокольорова. Над річкою. Я купатись ходила. Сонце нагріває воду. Я його бачу в ній. Мамо, а ти ж пам`ятаєш, яке воно?

    --Так, доню, трохи. Я більше відчуваю його.

    --Мамо, а знаєш, коли на деревах розпускається молоде листячко, у тебе веснянки по всьому обличчю. Багато-багато. Не злічити. А знаєш, сонце любить тебе, дарма, що ти його не бачиш.

    Руда

             Яскраві промені сонця просіювались крізь мережаний тюль і тягнулися до повновидого дівочого обличчя, яке було щедро всіяне веснянками. Калині стало лоскітно від сонячних зайчиків, і вона прокинулась. У ту ж хвилину задзеленчав будильник.

     

    І сьогодні в школу. Скільки можна!» -- подумала. Одразу подивилась на письмовий стіл, там лежала записка. Звела погляд на своє відображення в дзеркалі. «Кляті веснянки, кляте руде волосся. Ненавиджу! Й ім своє ненавиджу! Я що, кущ якийсь, щоб мати таке ім`я?» Схопивши обома руками дзеркало, жбурнула його об стінку. Сонце заграло в дрібних уламках.

     

    «Ти що, здуріла?!» -- вбігла в кімнату сестра. «Так, здуріла!» -- закричала у відповідь. Одягнувшись, вибігла на вулицю. Дісталась найвіддаленішої лавки в парку і.. заридала, вже не стримуючи себе. Калина вже не згадувала про сьогоднішні уроки, бо про обов`язки не думаєш, коли хочеться померти. Кожною клітинкою свого тіла ненавиділа все людство без винятку, бо, здавалося, світ ненавидів її.

    Незчулась, як опинилась за містом, на старому мосту, яким уже ніхто не користувався. Калина дивилась на воду і  прозорій сині бачила свій рятунок. Ні, вона не плакала. Дівчина була спокійна, і ц й спокій жахав. Калина виплакала всі сльози, голова паморочилась, а душа була зовсім порожня. Вона не вагалась, не думала, просто перелізла через поручні й відпустила руки…

    Але раптом хтось ухопив її за плечі і поставив на дерев`яний міст. Була перелякана й люта, а на неї розгублено хлопець років сімнадцяти. «Чому? Чому ти не дав мені померти? Чому всі такі злі і не хочуть дати мені спокою?» Калина кричала і в істериці рвала на собі руде волосся. Раптом припала до землі і знову гірко заридала. Потім підняла голову. «Чого тобі? Залиш мене! Ти такий же, як і всі!» -- закричала. Віталій обняв її. «Ні, я не такий.»

    Так вони просиділи до вечора. Він тримав її за плечі, а вона сухими скляними очима дивилась вдалечінь. За весь цей час не промовили ні слова. Просто мовчали.

    «Чому ти мене зупинив, невже тобі не байдуже?» -- прошепотіла пересохлими губами Калина.

    «Ні, не байдуже», -- пригорнув він її міцніше до себе…

    Тепла літня ніч огортала місто. Повітря мало присмак спокою, вуличного пилу і квітів. Мешканці міста спали, лише Калина лежала в ліжку й думала, пригадувала. Пам`ятає, як перейшла в нову школу, 9-а клас. Вони насміхались над новенькою, над її рудим волоссям, веснянками. Ніхто не промовив до неї жодного слова, не розумів. Калина ні з ким не спілкувалася, не заводила подруг. Адже на власному досвіді переконалася, що найближча подруга – найбільший ворог. Мала лише купу комплексів, з якими залишилась наодинці…

    З-за хмар вийшов повний місяць і освітив край столу, на якому стояли лише фотографія Віталі та букет польових квіті – його подарунок. Калина усміхнулась сама до себе і з посмішкою на вустах заснула.





    Читай газету



    Щорс - город на Снови

    ↑ Подпишись на новости "Проминь"


    85-річчя району| Звернення районної ради| 65-річчя визволення| Органи самоврядування| Щорська міська рада | Прикордонники, митниця| Охорона здоров'я| Освіта| Захищенність| Інші установи| Локомотивне депо| Дистанція колії| ТОВ МК "Добробут"| ТОВ "Меблева фабрика"| Інші підприємства| Залучення інвестицій| Торгівля і підприємництво| Сільське господарство| Культура і туризм | Спортивне життя |


    главная    гостевая    контакты    карта сайта    наши баннеры
    Copyright © 2008-2011 Щорс любимый город | При перепечатке материалов с сайта активная ссылка обязательна
     
    => Тебе нужна собственная страница в интернете? Тогда нажимай сюда! <=