на главную
форум
гостевая
контакты
карта сайта
 
Щорс информер времени
Щорський район
  • 85-річчя району
  • Звернення районної ради
  • 65-річчя визволення
  • Органи самоврядування
  • Щорська міська рада
  • Організаціі та установи
  • Прикордонники, митниця
  • Охорона здоров'я
  • Освіта
  • Захищенність
  • Інші установи
  • Підприємства
  • Локомотивное депо
  • Дистанція колії
  • ТОВ МК «Добробут»
  • ТОВ Меблева фабрика
  • Інші піприємства
  • Розвиток, культура, спорт
  • Залучення інвестицій
  • Торгівля і підприємництво
  • Сільське господарство
  • Культура і туризм
  • Спортивне життя

  • меню

    загрузить галерею


    Главная
    Щорс любимый город
    История
    история города Щорс
    Галерея
    фотографии города
    Знаменитости
    известные личности города
    Люди творчества
    творческие люди города
    Статьи, очерки
    нам есть кем гордиться
    Газета "Проминь"
    местное издание
    Помним...
    вечная память
    Справочник
    номера телефонов города
    Чат
    просто поболтать
    Опросы
    мнения и пожелания
    Отдохни
    игры и развлечения

    новости сайта

    погода Щорс

    архив газеты "Проминь"

    архив газеты Проминь

    новости, которые ты пропустил



    читать

    Щорс - тайна гибели

    Пуля для комдива.  Щорс - тайна гибели

    история, которую мы должны знать

    смотреть фильм

    В. Карпенко - Щорс читать книгу

    наши друзья

    города Украины

    PR-CY.ru schors.ru.gg в каталоге Dmoz

    Щорс

    NatashaEfimenko2


    Новости загрузка новостей...

    Так просто змінити життя

    --А чому це ти не в школі?

    --Відпросилася, -- ховаючи очі, відповіла бібліотекарю. Брехня, брехня. Знову брехня. Всюди брехня, і я на повідці у неї. Сіла за улюблене місце в читальному залі. У кімнаті нікого. Хвилинку вагалася відкрити цю страшну книгу – «Довідник абітурієнтів». Що може бути гірше? Невже прийшов той час, коли власне життя викидає тебе на вулицю й примушує шукати щось нове, іншу дорогу, полишає єдиним воїном у полі? Така рідна тобі школа, так звична й проста до незбагненності, випихає таку недавно кохану й пещену дитину на вулицю зі шматком паперу в руках. Атестат зрілості. Смішно.

    Мій рідний дім, сім`я, місто, друзі! Чому я маю вас лишати? Я так вас люблю. Люблю тебе, старе життя, таке рожево-дитинне. Яка жорстокість. З мене просто стягують мої рожеві окуляри, які подарували мені батьки й друзі, книжки.

    --Не ображайся, але ти так високо літаєш і колись так боляче впадеш. Будь до цього готова, -- казала мені худенька дівчинка, дивлячись у землю.

    А я їй відповім, що мені так приємно вивчати життя, ще нічого не знаючи про нього.

    «Я живу життям без подій», -- каже Ольга Кобилянська вустами своєї героїні Наталії Верковичівни. А хто скаже, що це теж не життя? Так, і я на інше не годжусь. Я так боюся жити і водночас так прагну життя. Мене шокують зміни. Важко сходжуся з новими людьми, хоча хочу всіх любити і приносити тепло. Я – самітниця. Звучить як вирок, але не для мене.

    --Про що ти думаєш?

    --Про майбутнє, свій шлях. Читала «Алхіміка»?

    --Читала, тільки от не пам`ятаю, ким я хотіла бути маленькою. Я зараз уже ніким не хочу, а стану бухгалтером. Це мій рівень. На більше не здатна.

    --А поки що маю навчитися не втрачати віри в життя та не знімати рожевих окулярів з очей, що дивляться в небо, ніколи не опускатися до буденно-матеріального.

    --Це неможливо, та й навіщо?

    --Можливо. Для сильної людини. А я не така, але буду старатися. З усіх сил.

    А велике місто, непривітне й жорстоке, навчить жити, боротись,як у джунглях. «Де ти, радісная весно? – будеш кидати відлуння в багатоповерхівки. – Де ти?..» А весна залишиться там, де і твоє дитинство, зрідка приносячи свій запах із легеньким вітерцем. Тоді спіймай пушинку з кульбабки і загадай бажання, дуже в нього повір.

    --Уявляєш, вони зараз сидять за партами, нервово чекаючи початку екзаменів і розуміють, що від цієї миті залежить їхнє майбутнє…

    --І один одному вони не друзі, а конкуренти.

    --Так, -- кинула я несвідомо, каламутячи засмаглими  ногами теплу воду, -- і багато чого б віддали, щоб помінятися з нами місцями.

    --Думають, які ми щасливі. Ми ж щасливі?

    --Так. Найщасливіші. Най-щас-ли-ві-ші! – кричу я в повітря, вперто вірячи, що щастя можна відклякнути.

    В уяві постає дивна незграбна дівчинка, хлопець з великими блискучими очима, повними ніжності, з моїх творів.

    Кіт Бегемот, Алхімік, Царівна… Чомусь герої книжок, а не телевізійних серіалів. Вони теж частинка мого життя. І щось розкаже дощ, стукаючи в шибку. Прислухайся. Він так багато знає, і він – життя. Ти цьому заздриш, але колись і ти станеш таким життям для маленької людини. В неї будуть твої голубі очі і довгі вії, а посмішка замінить сонце.

    --Чого сидиш тут сама? Ходімо вже танцювати, а то дискотека скоро закінчиться.

    --Ти бачиш, який вечір, які зірки на небі? Хіба є щось прекрасніше? Посидь зі мною.

    --Люблю, коли ти така. Про що думаєш?

    --Про тебе. Ти багато чому мене навчив. Ти чудова людина. Я тебе ніколи не забуду.

    --Не кажи так, ніби прощаєшся навіки і… краще не обіцяй пустого. Ти швидко мене забудеш, тим паче ми від`їжджаємо на навчання.

    --Ні, я впевнена. Знайшла вчора підкову. В село їздила. Скільки радості було! На щастя. Я бажання загадала.

    --Яке? Чи не можна говорити?

    --Не можна, але скажу. Я загадала, щоб ти завжди лишався в моєму серці.

    --І ти на це витратила таку нагоду? Придумала б щось важливіше.

    --Ні, ти важливіший, майже прошепотіла. Лише про це можна було говорити, дивлячись у глибоку темінь неба, рахуючи зірки, коли тепло дотику гріє серце.

    --Не бійся починати нове життя,  -- збудить з задуми до болю рідний голос. – Ти заслуговуєш на нього, і воно буде кращим. Але вже без мене.

    --Не кажи так. Я боюся цього життя і не хочу його без тебе, -- міцніше стискаю гарячі долоні.

    --Щоб отримати щось нове, часом треба відмовлятися від старого,-- впевнений голос заповнює тишу останнього вечора. З неба падає зірка, і обоє загадують бажання, але вже про різне, таке неминуче.
    Маленькая реклама - Комфортная продажа домов на кипре. Купи себе сказку.

    7.06.2005


    Твої очі

                    Розцілувала б твої очі. Такі великі й чисті, як і твоя душа. Я дуже любила волошково-голубе весняне небо. Воно було до тебе, але тепер мені здається, що твої очі, такі блискучі й ніжні, ще більш прекрасні. У них хвилями перекочується море.

     

    Ти дивишся на мене й мовчиш. Та я закриваю вуха від потоку слів, смішинок і гучного смутку, що виривається з твоїх очей. Правильно робиш, тобі не потрібні якісь банальні фрази. Ти просто мовчи, а я дивитимусь тобі в душу і все розумітиму. Не треба слів.

    Як весняне небо прориває злива, ударяючи землю рясними краплями, так скотиться на твою щоку сльоза. Я не хочу твоїх сліз, вони обпалюють моє серце до глибоких ран.

    Я зразу зрозуміла, що ти кидаєш мене. Ти ховав свої очі. Дивився в підлогу. Та хіба їх сховаєш? Твоя душа буде завжди відкрита для жорстокого світу. Ти її не сховаєш, як не сховав від мене своїх очей. Чомусь думала, що з`явилась на світ, лише щоб захищати тебе від лютого життя. Я не впоралась зі своєю місією?

     




    Наташа Лисица | Марина Куценко | Олег Сейда | В.Б. Гринцевич| Аня Сергеева

    Читай газету



    Щорс - город на Снови

    ↑ Подпишись на новости "Проминь"


    85-річчя району| Звернення районної ради| 65-річчя визволення| Органи самоврядування| Щорська міська рада | Прикордонники, митниця| Охорона здоров'я| Освіта| Захищенність| Інші установи| Локомотивне депо| Дистанція колії| ТОВ МК "Добробут"| ТОВ "Меблева фабрика"| Інші підприємства| Залучення інвестицій| Торгівля і підприємництво| Сільське господарство| Культура і туризм | Спортивне життя |


    главная    гостевая    контакты    карта сайта    наши баннеры
    Copyright © 2008-2011 Щорс любимый город | При перепечатке материалов с сайта активная ссылка обязательна
     
    => Тебе нужна собственная страница в интернете? Тогда нажимай сюда! <=