на главную
форум
гостевая
контакты
карта сайта
 
Щорс информер времени
Щорський район
  • 85-річчя району
  • Звернення районної ради
  • 65-річчя визволення
  • Органи самоврядування
  • Щорська міська рада
  • Організаціі та установи
  • Прикордонники, митниця
  • Охорона здоров'я
  • Освіта
  • Захищенність
  • Інші установи
  • Підприємства
  • Локомотивное депо
  • Дистанція колії
  • ТОВ МК «Добробут»
  • ТОВ Меблева фабрика
  • Інші піприємства
  • Розвиток, культура, спорт
  • Залучення інвестицій
  • Торгівля і підприємництво
  • Сільське господарство
  • Культура і туризм
  • Спортивне життя

  • меню

    загрузить галерею


    Главная
    Щорс любимый город
    История
    история города Щорс
    Галерея
    фотографии города
    Знаменитости
    известные личности города
    Люди творчества
    творческие люди города
    Статьи, очерки
    нам есть кем гордиться
    Газета "Проминь"
    местное издание
    Помним...
    вечная память
    Справочник
    номера телефонов города
    Чат
    просто поболтать
    Опросы
    мнения и пожелания
    Отдохни
    игры и развлечения

    новости сайта

    погода Щорс

    архив газеты "Проминь"

    архив газеты Проминь

    новости, которые ты пропустил



    читать

    Щорс - тайна гибели

    Пуля для комдива.  Щорс - тайна гибели

    история, которую мы должны знать

    смотреть фильм

    В. Карпенко - Щорс читать книгу

    наши друзья

    города Украины

    PR-CY.ru schors.ru.gg в каталоге Dmoz

    Щорс

    vasyl polevyk



    Василь Іванович Полевик

    Покликаний піснею


    Василь Іванович ПолевикВідповідно до планів роботи управління культури і туризму облдержадміністрації та Щорської районної державної адміністрації на 2009 рік, з метою відродження і збереження пісенної та музичної спадщини Чернігівщини 7 червня в місті Щорс та селі Займище Щорського району вперше відбудеться обласний фольклорний фестиваль-конкурс імені Василя Полевика, відомого на Чернігівщині та за її межами фольклориста, лауреата обласних премій ім. Г.Верьовки, Б. Грінченка і премії Фонду культури, заслуженого працівника культури України. У фестивалі-конкурсі візьмуть участь провідні фольклорні та обрядові колективи області.

    Слово про видатного уродженця села Займище Щорського району, одного з найактивніших фундаторів музичної й, зокрема, пісенної культури на Чернігівщині, Василя Івановича Полевика треба й почати з цієї констатації: його покликання - це пісня, і пісня стала справою його життя. Цей подвижник записав близько чотирьох з половиною тисяч народних пісень і обробив величезну кількість з них, збагативши їх звучання. Під його невтомною опікою в області діяли до 500 різних співочих колективів, більшість з яких співають і досі, а на місце тих, що з різних причин зникають, приходять нові, і в тому живе і вічно житиме душа незабутнього Маестро.
    Багато років, починаючи з далекого 1956-го, коли він, молодий музикант і хормейстер, організував і провів показовий фестиваль у рідному селі, а далі підготовлені ним займищанські хористи здобули третє місце в Україні на республіканському фестивалі молоді і студентів 1957 року, поступившись лише таким знаменитим колективам, як Державний народний хор під керуванням Г.Верьовки і Черкаський народний хор, його життя проходило на моїх очах. От тільки чи цих спостережень достатньо, щоб розгадати феномен такої легендарної людини, чи взагалі можливо розгадати глибини людського єства?
    Не знаю на це відповіді.
    Сьогодні його нема серед нас. Є спогади. В моїй пам'яті теж живі години спілкування з ним. І є ще одне, що єднає з ним як мене, так і інших багатьох людей, - рідне село Займище на березі чарівної річки Снові. Нашому селу десь понад триста календарних років. Його жителі і сьогодні до Зеленої неділі клечають зеленню свої хати. Це свято має ще назви "Трійця" і - треба неодмінно нагадати - "Русалчин Великдень". З ним пов'язані, як обрядовий атрибут, русальні пісні, - одні з найдавніших відомих нам, українцям, народних пісень. Серед розмаїття записаних Василем Івановичем пісень русальних - не більше десяти, але дві з них він зафіксував у своєму селі. Скільки століть Займищу, і скільки тисячоліть цим пісням! Хіба не диво?
    В чомусь глибинному близьке до Русалчиного Великодня і свято Івана Купала. Купальська ніч з дівочими вінками, що їх пускали у річку, з стрибаннями через високий вогонь, з своїми купальськими, піснями... Займище теж зберегло в своїй пам'яті кілька таких пісень, донесло їх до Василя Івановича. І я не випадково про це згадую. Ті давні, сповнені поезії, обрядові дійства, що відтворювали всю щиру безпосередність тодішніх уявлень про світ і людину в ньому, й виливалися у хвалу русалкам, весні і літу, коханню, красі, поступово втрачали свою безпосередність під дією тисячолітніх нашарувань життя. І тільки пісня донесла до нас голос далеких пращурів у всій незайманій чистоті. І цей голос дивовижно відгукнувся, ожив у душі нашого славного земляка.
    Коли відчув Василь Іванович своє покликання? Сьогодні важко вистежити якісь прямі ниті спадковості в його унікальному обдаруванні, хоча вони, напевне ж, були. Я ніколи не питав про це у Маестро. Але якось він, поринувши у спогади, розказав, що в свої шкільні роки з великою серйозністю ставився до уроків співу, щось дуже важливе відкривалося йому на тих уроках. Не міг тоді сільський хлопчина навіть мріяти про музичну освіту, адекватну закладеним у ньому природним здібностям і його потягу до музики. Та чи й здогадувався про ті свої далеко не ординарні здібності? Хіба що на рівні інтуїції...
    А життя складалося суворо. Незадовго до війни померла мати. На початку війни німці розстріляли батька - незмінного голову займи-щанського колгоспу. В 1942 році і самого Василя, неповнолітнього, повезли у німецьку неволю. Коли бранців з України вишикували в шеренги, він опинився на лівому фланзі, серед найменших. "Кляйне Васіль". В маєтку, куди він потрапив, "кляйне Василя" поставили роздоювати первісток, закріпивши за ним 15 корівчин. Після визволення призвали на військову службу. Там же, в Німеччині, він опинився в запасному полку на посаді писаря стрілецької роти. І ось тут випадок не дав розминутися з своїм покликанням: у частинах радянських окупаційних військ підбирали музично обдарованих хлопців для оркестру, і командир роти послав свого писаря, щоб його теж послухали. І виявилося, що в нього бездоганний музичний слух! Почалася непроста "перекваліфікація" для пальців сільського юнака, які перед тим роками доїли первісток. Але чутлива клавіатура і духових інструментів, і піаніно, й поширеного на ті часи акордеона піддалися їм. Не менш наполегливо опановував він і ази теорії музики. Після завершення військової служби було Гомельське музичне училище, де В.І.Полевик чотирирічну навчальну програму подолав за два роки: 1-й і 2-й курси в перший, а наступного року - 3-й і 4-й з двох спеціальностей: духових інструментів і хормейстерства. Для приймання у нього іспитів екстерном з Мінська в училище було викликано спеціальну комісію...
    Це був 1952-й рік. Перед надзвичайно здібним і не менш працьовитим випускником відкривалися широкі перспективи, особливо заманливим було запрошення на навчання в Мінську консерваторію. Але... Йшов лише 7-й повоєнний рік, люди ще тяжко бідували, за що учитись? Його спитали, чи сало є у батьків - з надією, що трохи таки знайдеться сала студентові на прохарчування, а у нього й батьків не було. Обрав рідний свій Щорс. Про великий успіх молодого Маестро та створеного ним у рідному селі хору ми вже згадували, були й інші успіхи. Незабаром йому запропонували роботу в Чернігові. Там працював хормейстером ансамблю бандуристів, старшим методистом обласного Будинку культури, став першим директором Чернігівського музичного училища ім. Л.Ревуцького, якому віддав десять років копіткої праці. Потім тринадцять років очолював Чернігівську обласну філармонію. Заочно закінчує Московський музично-педагогічний інститут ім. Гнєсіних, а потім здобуває ще одну вищу музичну освіту - в Київській консерваторії у класі Елеонори Павлівни Скрипчинської, піаніста, диригента екст-ракласу, дружини й сподвижниці Григорія Гурійовича Верьовки. Як директор філармонії, він за посадою мав бувати на всіх концертах і репетиціях, але Василь Іванович відвідував їх насамперед через внутрішню потребу, і годі назвати бодай один більш-менш відомий творчий колектив чи обдарованого виконавця з усього СРСР, якого б він не чув. Творчі душі швидко знаходять одні одних, з явилося оагато друзів - людей, близьких за устремліннями. Особливо теплі й щирі стосунки склалися у Василя Івановича з подружжям Г.Верьовки та Е. Скрипчинської, з російським композитором-піснярем Пономаренком. З 1985 року Василь Іванович працює в обласному центрі народної творчості. Все, що набув у попередні десятиріччя, - теоретичний багаж, широка обізнаність з найсучаснішим професійним виконавським рівнем в царині музики й пісні, педагогічний досвід, навики роботи з самодіяльними колективами, починаючи з Тур'ї і Займища в Щорському районі і закінчуючи хором села Іванівка під Черніговом, з яким не розлучався тридцять років. Мав честь виступати на декаді українського мистецтва й літератури в Москві, - все це тепер згодилося сповна. Взагалі-то скупий на слова, Василь Іванович, бувало, щось та й згадає з минулих літ, очі враз заблищать, і тоді розкаже, чи то про те, як у осінню негоду і бездоріжжя, по дощу і грязі, його довозили трактором від траси до сільського клубу, а хористи приходили на репетицію всі до одного і ніякі негоди не ставали їм на заваді, чи про Гайворонські баси, якими був зачарований Григорій Гурійович, - завжди при зустрічах питав: "То як там наші баси, співають?" Згадував і про Василя Денисенка з с. Макушихи Варвинського району, знаменитого рідкісним альтіно і знанням незліченної кількості пісень своо народу, а ще - тим, що власноруч вишивав сорочки для чоловічої групи хору ім. Г.Верьовки, - і то було рідкісне вишивання на дуже тонкому полотні. Не поривав до останнього дня і зв'язків з рідним селом, де в 1990 році створив чудовий фольклорний клуб "Спадщина". Народні пісні В. Полевик записував ще з свого Гомельського періоду. Й до речі тут зауважити, що білоруські пісні він охоче включав до репертуару колективів, з якими працював. Фольклорні експедиції здійснив найперше в своєму районі, а далі обійшов і об'їхав усю область. З-понад 1,5 тисяч населених пунктів він побував щонайменше в тисячі. Мав дивовижну пам'ять, яка утримувала тисячі пісень. Розповідав, як хористи с. Макушихи схотіли здивувати свого наставника піснями, яких він ще не чув. Заспівали однієї - він спинив: "Можу продовжити". Другої - те саме. До тридцяти пісень перебрали, а він усі пам'ятав.
    І ще один штрих. Дід Василя Івановича, Мойсей Полевик, походив з Конотопщини, звідти потрапив у с. Бігач біля Седнева, -за сімейними переказами, тамтешній поміщик Кейкуатов виміняв його, кріпака, за породистого собаку. Думаю, це було незадовго до відміни кріпосництва, він не міг бачити в Бігачі Тараса Григоровича Шевченка, який малював там портрети дружини й дітей Кейкуатова (березень 1847 р.), а от чути про перебування в селі великого Кобзаря - чув. Саме розповіді селян про нього могли підштовхнути Мойсея Полевика до зухвалого кроку - втечі від жор-стокостей князя-самодура. А далі сталося так, що після років поневірянь Мойсей знайшов собі пару в Займищі й тут осів.
    І от його онук, Василь Іванович Полевик, записав на Чернігівщині й опублікував у 1992 р. спсобом фактично «самвидаву» (інших можливостей не було) збірку народних пісень у різних мелодійних варіантах на слова Т.Г.Шевченка. Ці пісні тепер входять до репертуару хорів, фольклорних груп, окремих співаків. Тарас Григорович кохався в народних піснях, охоче співав їх і з селянами, а вони, в свою чергу, дали пісенне життя поезії свого Генія. І те, що саме Василь Іванович Полевик їх зібрав і впорядкував, - хіба випадковість? Це теж, на моє глибоке переконання, покликання долі.

    Николай Александрович Щорс | Александр Николаевич Ужанков  | Натан Рахлин |  Анатолий Наумович Рыбаков | Игорь Слисаренко | Знані люди Щорсівщини
    ведение бухгалтерии ооо 

    Читай газету



    Щорс - город на Снови

    ↑ Подпишись на новости "Проминь"


    85-річчя району| Звернення районної ради| 65-річчя визволення| Органи самоврядування| Щорська міська рада | Прикордонники, митниця| Охорона здоров'я| Освіта| Захищенність| Інші установи| Локомотивне депо| Дистанція колії| ТОВ МК "Добробут"| ТОВ "Меблева фабрика"| Інші підприємства| Залучення інвестицій| Торгівля і підприємництво| Сільське господарство| Культура і туризм | Спортивне життя |


    главная    гостевая    контакты    карта сайта    наши баннеры
    Copyright © 2008-2011 Щорс любимый город | При перепечатке материалов с сайта активная ссылка обязательна
     
    => Тебе нужна собственная страница в интернете? Тогда нажимай сюда! <=