У поспіху, в щоденній метушні захочеться людині зупинитись, постояти, на хмарку задивитись… віддатися нараз на волю ніг… (С. Йовенко)
Вулицями нашого невеликого містечка добре блукати теплого осіннього дня, коли кружляють поодиноко великі лапасті каштанові чи кленові листки, коли природа починає щедро розсипати під ногами золоті монетки березового листя, коли ще прозоро синіє небо, але вже розумієш – рік повертає до завершення. Особливо привабливою стає тоді вулиця Щорса.Крок за кроком, рік за роком – так непомітно ступає Історія.
Мандруючи цією просторою вулицею, не можна не зупинитися біля невеличкого будиночка, який зручно й затишно сховався під наметом крислатого клена. Під кленом – погруддя. Н.А. Щорс, 1995-1919» - викарбовано на ньому.
Це будиночок, у якому народився і провів свої дитячі роки наш земляк Микола Олександрович Щорс, збудований він був у 1894 році батьком Миколи Щорса Олександром Миколайовичем. З серпня 1939 року тут відкрито меморіальний музей. Олександр Миколайович Щорс приїхав до Сновська (таку назву мало тоді наше місто) з містечка Стовбці Мінської губернії ще 19-річним юнаком у пошуках кращого життя. Потім він був мобілізований в армію, після служби повертається до Сновська, оселяється на квартирі своїх земляків Табельчуків.
У той час через Сновськ проходила гілка Лібаво-Роменської залізниці, яка з’єднувала Бахмач і Гомель. Саме близькість залізниці стала поштовхом до розвитку містечка, перетворення його на залізничний вузол. У селищі йшло будівництво депо та залізничної станції, тому сюди потягнулися люди в пошуках роботи. Олександр Миколайович іде працювати в депо. Спочатку – чорноробом, потім слюсарем, кочегаром, помічником машиніста. У 1904 році складає іспит і отримує дозвіл на водіння маневрового паровоза. Ще в 1894 році одружився з однією з доньок Табельчуків – Олександрою, майбутньою матір’ю М.О. Щорса. Тоді ж по сусідству купує ділянку і власноруч будує будинок.
6 червня 1895 року в родині Щорсів з’являється первісток, якого назвали в честь діда. Після народження Миколи в сім’ї народилося ще четверо дітей. Це Костянтин (1896-1979), Акулина (1898-1937), Катерина (1900-1984), Ольга (1900-1985). До речі, саме сестра Ольга після Великої Вітчизняної війни майже двадцять років працювала директором музею. У родині Щорсів працював лише батько, а мати виховувала дітей. У шість років Микола вже вмів читати і писати. Восьмирічним почав відвідувати будинок учительки Ганни Володимирівни Горобцової, яка готувала дітей до вступу в церковно-парафіяльну школу. У 1905 році Микола вступає до цієї школи.
1906 року родину Щорсів спіткало велике горе. Перебуваючи на батьківщині, в Білорусії, чекаючи на шосту дитину, від сильної кровотечі померла мати – Олександра Михайлівна. Батьку дуже важко було з п’ятьма дітьми, десь через півроку він одружується з Марією Костянтинівною Подбело. Від цього шлюбу народилося ще п’ятеро дітей: Григорій, Зінаїда, Борис, Раїса, Лідія.
  У 1909 році Микола Щорс закінчив церковно-парафіяльну залізничну школу з похвальною грамотою і дуже хотів продовжити навчання. Батько хотів, щоб Микола пішов працювати, та бажання вчитися у сина було настільки великим, що нарешті він дає згоду. У 1910 році Микола вступив до Київської військо-фельдшерської школи. Тут навчалися здебільшого діти відставних солдатів. Курсанти знаходилися на повному державному забезпеченні і після чотирирічного навчання мали відслужити років в армії.
Умови навчання в школі були тяжкими, та саме роки навчання тут стали визначальними в житті Щорса. В червні 1914 року він закінчив навчання, отримав звання молодшого фельдшера і був направлений до Віленського військового округу. У вересні цього ж року Росія оголошує війну Німеччині. Щорс у складі 3-го легкого артилерійського дивізіону був відправлений на фронт під Вільно. Рятуючи поранених, в одному з боїв фельдшер Щорс сам отримує поранення і направляється на лікування.
Після одужання, користуючись правами добровольця, вступає до Віленського військового училища, яке на той час було евакуйоване до Полтави. Тут за скороченою програмою (4 місяці) готували унтер-офіцерів та прапорщиків. Велику увагу при навчанні приділяли тактиці, топографії, окопній справі. Під час навчання Щорс особливо вправно вирішував тактичні завдання, а надто вправи на зустрічні і наступальні бої. Майбутній начдив добре знав зброю, влучно стріляв, тому був призначений інструктором по зброї. У травні 1916 року М. Щорс закінчує училище у званні прапорщика і направляється до запасного полку м. Симбірська. У вересні цього ж року його переводять до 335-го Арапського полку 84-ї піхотної дивізії Південно-Західного фронту. За хоробрість та вміння керувати М. Щорс достроково здобуває звання підпоручика.
Але суворе окопне життя та погана спадковість (мати хворіла) підірвали здоров’я, в легенях розпочався туберкульозний процес. Після лікування в Сімферополі 30 грудня 1917 року Щорс був звільнений з військової служби через хворобу і на початку 1918 року повернувся до рідного містечка Сновська. Так закінчилася військова кар’єра підпоручика царської армії М.О. Щорса.
Повернення Щорса на батьківщину припало на дуже складний час в історії нашої держави. В Україні відбувалась активна боротьба за владу, період громадянської війни, коли брат воював проти брата. Солдати, які приходили з фронтів І Світової війни зі зброєю в руках, знаходили свої господарства у занедбаному стані, поверталися до активних бойових дій під різними знаменами. Знесилені держави-учасниці шукали шляхи припинення війни.
У той час в Україні склалося двовладдя. З одного боку націоналістичний режим Центральної Ради, встановлений після Лютневої революції, який не міг вирішити земельного питання. З іншого боку – представницькі органи Тимчасового уряду, які відкладали вирішення нагальних питань до Установчих зборів. Після жовтневої революції 1917 року більшовики почали створювати Радянську державу в межах колишньої Російської імперії, тому, починаючи з 5 грудня 1017 року Центральна Рада перебувала в стані війни з Раднаркомом Росії. 9 лютого 1918 року, коли більшовики захопили Київ, Центральна Рада уклала мирний договір в Німеччиною та Австрією. В Україну були введені німецькі війська, що розпочали боротьбу з радянськими з’єднаннями.