Schors N.A.2

Николай Александрович Щорс

За підтримку потрібно було платити продовольством, якого потребувала геть знесилена Німеччина. 29 квітня 1918 року в українських землях виникло нове державне об’єднання – гетьманат «Українська держава», на чолі зі ставлеником Німеччини, авторитарним гетьманом П. Скоропадським. Гетьман повертає старі відносини. Частина українського населення не погоджувалась з існуючим гетьманським режимом. Натомість симпатизуючи привабливим гаслам більшовиків «Земля селянам», «Фабрики робітникам», «Грабуй награбоване», вступають до їх лав.
    У такій ситуації опинився М. Щорс, повернувшись до рідного Сновська. За радянською історіографією, він розпочинає зносини з більшовицьким осередком, загнаним у підпілля. У березні 1918 року партійна організація Сновська відправляє Щорса в Семенівну Новозибківського повіту із завданням сформувати там загін. Слід зазначити, що в Семенівні з жовтня 1917 р. діяв загін, організований братами Луганцями, Бабченком, Квятеком, Зубовим. На загальних зборах було вирішено, що командиром цього загону буде М. Щорс, як людина військова. За іншою версією, М. Щорс переслідувався гетьманськими військами як царський офіцер, тому тікає до Семенівки.
    Поступово загін збільшується до 340-350 чол. М. Щорс проводить з бійцями заняття з військової справи. Коли загін став боєздатною одиницею, командири вирішили спробувати загін у дії і виступили проти німців, що рухалися залізничною лінією Гомель-Брянськ у Злинківські ліси. М. Щорс почав використовувати тактику партизанської війни: заманюючи ворога в ліс, він відривав його від важкої артилерії, а потім знищував. Але такі дії українців викликали незадоволення німців. Проти загону Щорса були направлені великі військові сили, які почали тіснити його до кордону. З боями щорсівці відступили в район Унечі (Радянська Росія). За умовами Брестського миру всі загони, що перетинали кордон Росії, мали бути роззброєні і розформовані. Так сталося і з загоном Щорса. М. Щорс та деякі його товариші їдуть до Москви з метою навчання в медичному інституті.
    У цей час, 5-12 липня 1918 р. в Москві відбувся перший з’їзд КП(б)У. Був створений ЦК КП(б)У. А він, у свою чергу, створив всеукраїнський ревком для керівництва боротьбою і формування регулярних військових частин на базі партизанських загонів. М. Щорс був відряджений у район Унечі для формування повстанського полку. Він формує полк на основі Дніпровського партизанського загону, бійці якого стали згодом ядром новоствореного полку. 2 вересня 1918 року полку, який створював Щорс, було присвоєне ім’я Івана Богуна, соратника Богдана Хмельницького, який загинув на Чернігівщині. Паралельно формується Таращанський полк під Києвом, командиром якого стає В.Н. Боженко, в лісах Новгород-Сіверщини – Новгород-Сіверський полк під командуванням Т.І. Черняка. Ці три полки – Богунський, Таращанський, Новгород-Сіверський та Ніжинська рота увійшли до складу Першої повстанської дивізії. Командиром дивізії був Кропив’янський, згодом Локотош. М.О. Щорс був призначений командиром бригади, в яку входили Богунський і Таращанський полки.
    На початку листопада 1918 року Богунський полк було сформовано в кількості 1500 чоловік. Відразу після створення полк почав вести партизанську боротьбу, здобуваючи зброю і досвід.
    Після Листопадової революції в Німеччині, 13 листопада 1918 р. був анульований Брестський мир, що розв’язувало руки повстанським військам у боротьбі за визволення України від німецьких військ. Двадцять третього листопада почався наступ, що мав на меті визволення України. Перша Українська повстанська дивізія розпочала свій бойовий шлях.
    Першими були визволені міста Клинці, Стародуб, Глухів, Новгород-Сіверський, Шостка. 31 грудня 1918 р. Таращанським полком був звільнений Сновськ. Але більш успішному наступу перешкоджало складне матеріальне становище військового підрозділу. У боротьбі проти німецьких військ та армії Директорії дивізії допомагали місцеві партизани.
    На початку січня 1919 р. Бійці Таращанського і Богунського полків підійшли до Чернігова, і 12 січня Чернігів було звільнено. Сам Щорс брав активну участь у боях за Чернігів і був нагороджений червоною стрічкою «За хоробрість т. Щорсу від червоноармійців 8-ї роти».
    23 січня 1919 р. Передові частини заволоділи Козельцем. У цей же час було звільнено Остер. Далі полк пішов на Київ. 23 січня таращанці заволоділи Ніжином. У боях багато людей мужньо і героїчно боролися.
    У цей час у Києві до влади приходить уряд Директорії, на допомогу якому в Одесі висаджується англо-французьке військо. Дивізії Щорса було наказано якнайшвидше просуватися в напрямку Києва з метою його захоплення. 26 січня 1919 р. Бігунці захоплюють м. Семиполки, 27 січня Димеру.
    Після цих поразок Симон Петлюра вирішує дати рішучий бій. У район Димерки-Бровари було перекинуто кілька полків його військ, які очолив сам С. Петлюра. На допомогу бігунцям з Ніжина прибув Таращанський полк. У результаті бою щорсівці здобули перемогу і 1 лютого 1919 р. взяли м. Бровари.
    У Києві почалася паніка. Директорія не мала боєздатної армії, а тому швидко залишила Київ. М. Щорс вирішив не чекати Ніжинського та Новгород-Сіверського полків, а власними силами розпочати наступ на Київ. І в результаті вдалого тактичного маневру місто було взято силами Богунського і Таращанського полків. 5 лютого 1919 р. війська С. Петлюри почали відходити в напрямку Вінниці. За оволодіння Києвом Бо гунський і Таращанський полки 7 лютого були нагороджені Почесними знаменами, а М. Щорс та В. Боженко були представлені до нагородження іменною золотою зброєю. Микола Щорс був призначений комендантом Києва. Як комендант, багато уваги приділяв налагодженню мирного життя в місті.
    Після двотижневого відпочинку Перша Українська радянська дивізія вирушила в напрямку Фастова, і 20 лютого Бо гунський і Таращанський полки взяли місто. Далі дивізія починає рухатися в напрямку Бердичева та Житомира. Миколу Щорса було призначено командиром Бердичівської дивізії. 7 березня були захоплені станція Козятин та м. Бердичів. 8 березня 1919 р. Миколу Щорса було призначено командиром Першої української радянської дивізії, а командування Бо гунським полком він передав Квятеку. З самого початку командування дивізією М. Щорс спрямував свої зусилля на підняття в ній свідомості та дисципліни бійців. Багато уваги приділяв бойовій, політичній підготовці бійців, ліквідації неписьменності.
    У березні знову розпочались активні бойові дії. 8 березня Богунський полк захопив Вінницю, а 20 березня таращанці оволоділи Жмеринкою, які були базами постачання військ Петлюри. Але в цей час він отримує поповнення з Галичини і зосереджує сили на Жмеринсько-бердичівському та Київському напрямках. У кінці березня С. Петлюра захоплює Житомир, Бердичів, Коростень, тим самим залишаючи Київ майже без захисту. Для виправлення становища Бо гунський і Таращанський полки були перекинуті ешелонами з Вінниці через Київ на станцію Городянка. Наступ Петлюри був зупинений. З 26 березня по 4 квітня точилися бої під Бердичевом. Врешті-решт військо Симона Петлюри не витримало і почало відходити в Галичину.
    У травні 1919 р. Перша Українська радянська дивізія звільнила Шепетівку, Острог, Рівне, Дубно. Просуваючись по Україні, дивізія поповнювалася добровольцями. Якщо на початку свого існування вона налічувала 4 000 бійців, то в 1919 р. вже майже 30 000 бійців. Відчувалася нестача грамотних командирів. Микола Щорс давно мріяв створити свою школу «Червоних командирів». У травні 1919 р. він видав наказ про організацію школи в місті Житомирі. До навчання були відібрані 300 кращих червоноармійців. М. Щорс, згадуючи програму Віленського училища, запропонував бійцям вивчати 4 предмети: стрільбу, фортифікацію, топографію, тактику. Увечері проводилися заняття з політичного виховання. Керівником дивізійної школи був призначений колишній начштабу дивізії А. Фатєєв.
На сайте wstd.ru - офисные атс всегда в наличии.

Фото домика и исторического музея