Schors N.A.3

    На початку червня 1919 р. Реввоєнрада республіки провела реорганізацію Українського фронту, об’єднавши українські війська у 12-у та 14-у армії. Перша Українська радянська дивізія ввійшла у склад 12-ї Української армії, зберігаючи свою назву і продовжуючи наступ у напрямі західних кордонів України. Війська противника зайняли Проскурів та створили загрозу для Житомира і Вінниці. Завдання ліквідації цього угруповання було покладено на Першу Українську радянську дивізію. Виконуючи бойовий наказ, начдив Щорс виявив у цій складній обстановці велику силу волі і талант військового начальника. Він розробив план флангового удару і блискуче здійснив бойову операцію з 8 червня по 7 липня 1919 р., у результаті чого були звільнені Проскурів, Жмеринка, Старокостянтинів.
    У ході Проскурівської операції війська С. Петлюри були відкинуті на річку Збруч, але 16 липня Українська Галицька армія знову почала наступ. У цей же час із заходу почали наступ білополяки, а з півдня – війська Денікіна. Основний удар був призначений 12-й армії і Першій Українській радянській дивізії
 під командуванням Щорса. Дивізія відступала під натиском переважаючих сил супротивника в район Коростеня. Паралельно відступала недоформована 44-а дивізія. Щорс запропонував об’єднати дві дивізії в одну під єдиним командуванням. Командування дало згоду і призначило Щорса командиром об’єднаної 44-ї стрілецької дивізії. Оскільки відбувалося формування дивізії, то вона поступово залишає Сарни, Рівне, Здолбунів. У кінці літа 1919 р. дивізія отримує наказ будь-якими силами утримати Коростенський залізничний вузол, оскільки через нього здійснювалась евакуація Києва, пов’язана з наступом військ Денікіна. На допомогу дивізії Щорса були направлені війська. Та ворог завдав удару зсередини: 11 серпня 1919 р. було вбито Т. Черняка, 15 серпня – поранено В. Боженка, який помер 19 серпня 1919 р.
    А потім події розвивалися ще трагічніше: 30 серпня 1919 р. Микола Щорс зі своїм помічником Дубовим і політпрацівником Танхіль-Танхілевичем вирушив у Бо гунську бригаду, що дислокувалася біля м. Білошиця. Під час огляду позицій розпочалася атака противника. Щорса було поранено в голову і через 15 хвилин він помер. Тіло Щорса з Коростеня було відправлено в м. Клинці, а звідти в Самару, де він був похований.
    Так обірвалося життя нашого земляка, молодого, талановитого командира – Миколи Щорса. Навіть зараз достеменно не відома причина його загибелі. Існує декілька версій тих трагічних подій. За першою – Щорс загинув від випадкової кулі ворожого кулемета. Дубов доводив, що куля увійшла в скроню, а вийшла з потилиці. Сам наклав пов’язку, заборонивши це робити медсестрі.
    Але 1949 року відбулося перепоховання М. Щорса. Одночасно була проведена експертиза, яка встановила: куля, що вбила Щорса, летіла у напрямку від потилиці до скроні . І випущена була з короткоствольної зброї, до того ж з близької відстані. Друга версія загибелі Щорса полягає в тому, що він був убитий своїми, але «троцькістами», які покарали його за прямоту і чесність. Та існує ще й третя версія – Щорс загинув від рук більшовиків, які вважали його поганим командиром.
    У наш час, коли відбувається переосмислення історії, на перший план виходять імена, забуті радянською історіографією. А такі постаті, як Щорс, залишаються ніби в тіні. Сьогодні ми переглядаємо цінності, суспільство змінює свої орієнтири. Та кожен з нас повинен розуміти: були часи, коли люди боролися і відстоювали свої переконання зі зброєю в руках, помирали за ідею. Таким був і наш земляк – Микола Олександрович Щорс. У кожної епохи – свої герої… Та пам’ятати про них ми повинні, якщо хочемо рухатися вперед.
    Приємно було дізнатися, що в далекій від нас Самарі до сьогодні бережуть пам’ять про нашого земляка. Місце його поховання, як свідчить вислане фото, доглянуте. Подумалось: як би не намагалися окремі політики зіштовхнути інколи два народи, які мають спільне коріння, навряд чи це вийде. Нехай кожен з нас буде своєрідним, неповторним, але це не завадить нам розуміти: всі ми є діти однієї маленької планети – Землі. 

Фото домика и исторического музея