на главную
форум
гостевая
контакты
карта сайта
 
Щорс информер времени
Щорський район
  • 85-річчя району
  • Звернення районної ради
  • 65-річчя визволення
  • Органи самоврядування
  • Щорська міська рада
  • Організаціі та установи
  • Прикордонники, митниця
  • Охорона здоров'я
  • Освіта
  • Захищенність
  • Інші установи
  • Підприємства
  • Локомотивное депо
  • Дистанція колії
  • ТОВ МК «Добробут»
  • ТОВ Меблева фабрика
  • Інші піприємства
  • Розвиток, культура, спорт
  • Залучення інвестицій
  • Торгівля і підприємництво
  • Сільське господарство
  • Культура і туризм
  • Спортивне життя

  • меню

    загрузить галерею


    Главная
    Щорс любимый город
    История
    история города Щорс
    Галерея
    фотографии города
    Знаменитости
    известные личности города
    Люди творчества
    творческие люди города
    Статьи, очерки
    нам есть кем гордиться
    Газета "Проминь"
    местное издание
    Помним...
    вечная память
    Справочник
    номера телефонов города
    Чат
    просто поболтать
    Опросы
    мнения и пожелания
    Отдохни
    игры и развлечения

    новости сайта

    погода Щорс

    архив газеты "Проминь"

    архив газеты Проминь

    новости, которые ты пропустил



    читать

    Щорс - тайна гибели

    Пуля для комдива.  Щорс - тайна гибели

    история, которую мы должны знать

    смотреть фильм

    В. Карпенко - Щорс читать книгу

    наши друзья

    города Украины

    PR-CY.ru schors.ru.gg в каталоге Dmoz

    Щорс

    Natasha Efimenko



    Наташа Ефименко

    Наташа Ефименко город ЩорсЗагадкова дівчинка

    Дивно мати так багато вільного часу. Тоді або зовсім нічого не робиш і тупо дивишся телевізор, або багато думаєш. Я вже давно не думала. Якась сіра стала останнім часом: заздрю на дороге шмаття, дивлюсь серіали, суджу людей… Що зі мною? Буденність затягує чи я справді сіра? Все ж треба більше читати Коцюбинського. Здавалось, я вся там. Думки снують у голові, пурхають, як пташки, а впіймати не можу. Чую: у серці щось зароджується, клекоче, та не може вирватися. Що там у мене? Не можу зрозуміти. Щось зароджується…» Дивна незграбна дівчинка. Худенькі ручки, які постійно порпаються в блокноті. Голубі очі, ні, скоріше сірі, під товстим склом окулярів. Вони ховаються за ним, бігаючи по предметах, мружачись на сонці. Тоненьке кульбабове волосся, що пахне ромашкою. З`являється нізвідки і зникає в нікуди. Дивна, дивна дівчинка. Дріботить по вулицях у лляному платтячку, а потім враз замре, зупиниться. Вичікує, прислухається, вдивляється. Враз схопиться і побіжить. Швидко-швидко, на кожному кроці гублячи мішкувату сумку. До найближчої лавочки. І пише чорнильною ручкою Дивна та й годі… «…Яскраве сонце сіється крізь шпаринку, світить в обличчя, засліплює очі. Ось уже здається, що настав якийсь момент істини, коли ти і сонце дивитесь один на одного з викликом. Ніби граю якусь роль у дешевому серіалі без ідеї та мети…»
    Це точно її папірці, її тремтячий почерк. Тільки така дівчина, дівчина не з цього світу могла таке написати. Пише, пише незграбно щось у блокноті, а тоді вириває і викидає просто на бруківку. Іде далі…
    «Цікаво, коли я почну жити? Чи я вже живу? Та життя не повинно бути таким. Я інше планувала, про інше думала. Вже ніби вирішила, та… Зрадливі думки: про щось думаєш, ніби остаточно, та все забувається і приходять інші думки, зовсім протилежні. А як спіймати старі?..»
    Знову її бачив. Чекала когось або чогось. Закохано дивилась на липу, писала. Довго. Аж поки дощ пішов. Холодний, різав вогненними краплями, як ножами. Люди розбіглись, а вона стоїть…сама. Підібрав листок за нею. Все той же незграбний почерк. Розмазане чорнило.
    «…Життя… Одним воно здається легше, іншим важче. Життя перетворюється на буденність, а та затягує. .. Сумно і нудно з нею. Люди – сірі роботи, які мають свою закладену програму. Всі зовсім однакові. Тільки красиві обличчя, надзвичайно красиві, обдурюють, примушують заглядати в них, думати, що ці люди чимось незвичайні, особливі. Та ні, всі ми однакові, крім поодиноких випадків, надто вже поодиноких..»
    Точно, не від світу цього дівча. Сама в собі, і всі їй ні до чого. Мабуть, вона хоче втекти від усього світу. А я знов блукаю, шукаючи її покинуті папірці.
    «..Всі люди запрограмовані. Суспільство має розроблену історією одну дорогу для людини: дитинство – школа – інститут – робота – пенсія – смерть. Дитинка народжується – і вже зрозуміло, що їй потрібно робити.
    Вибирати не доводиться. Хіба ми незалежні? Ні, ми залежні від стереотипів, правил поведінки, чіткої розмежованості правильного і неправильного. За мене вже все вирішено. Я не маю права вирішувати, думати. Якщо почну – то я чужа. Чужорідне тіло, я у біології. Людський організм ліквідовує чужорідне тіло, як і суспільство. Суспільство затягує, вбиває білих ворон, чужорідні тіла. Навіщо? Я не знаю. У такому світі живу, в такому й помру. Буду гвинтиком суспільства, трясовиною, яка затягує..»
    Хіба в неї немає батьків чи друзів? Ніколи не бачив її з кимось. Бачив, як вириває яблуко в саду редакції, обтирає до блиску й виймає булочку із сумки. Чи є в неї дім взагалі?
    «…Люблю ввімкнути диск гурту «Фактично самі», походити босоніж, подумати, вслухаючись у слова пісень. Хочеться й собі щось написати, заспівати, а голосу нема. Почуваю себе обділеною. Співати хочеться і тексти складати, а не можу…»
    Зовсім заполонила мої думки. Снилась мені вночі, коли дощ уже по-осінньому стукав у шибки. Вона грала на скрипці, а мелодія відлунювалась у моєму серці. Простягнула мені скрипку, чекаючи, поки заграю. Я тоді не спромігся простягнути за нею руку. Тепер я вірю, що вона змогла б мене навчити. Треба було лише простягнути руку. Більше не бачив її. Ненавиджу зиму. Це вона забрала її від мене. Марно шукаю загублені папірці з розмазаним чорнилом.Хвилююче радісно бачити сніг взимку. Небо скинуло на землю на землю цю дрібну радість. Біло, чисто і… радісно. Так, як лягаєш у білу-білу чисту постіль і засинаєш щасливою. Так радісно, коли до свят прибираєш дім. Вдихаєш чисте повітря, без пилюки, радієш. Так радісно, як напишеш рядки на папері, залишиш смуток у зошиті, перекладаючи тягар із серця…»
    Це був останній. Знайшов його вже навесні, під розталим снігом. Я стояв тоді на автостанції, і раптом – цей літачок. Вона поїхала назавжди. Так робить лише вона. З`являється нізвідки і зникає в нікуди. Дивна, незграбна дівчинка..
    Компания Контек, одна из самых старейших компаний на рынке плавательных бассейнов, предлагает купить бассейн из американского стекловолокна. Гарантии и качество проверенные временем.

    На віки вічні

    Марічка йшла вузькою стежинкою зі школи. Весело співали пташки, і легенький вітерець пестив пишні кущі бузку, хотів вирвати біляве довге волосся дівчини з туго укладеної зачіски. Вітер посилювався і вже намагався зламати пружне віття бузку. Досі веселі хмаринки почорніли. Вітер сильною рукою шпурляв холодний дощ прямо в обличчя Марічці. Доросла дівчина, немов маленьке, щойно народжене, тендітне й беззахисне кошеня, забилося між густо насадженими деревами, ховаючись від невблаганного дощу. Додому ще далеко, а вся змокла до ниточки. Вітер вив невпинно, і серед того виття чувся плач. Він ніс у собі стільки страждань і болю, що сльози самі по собі покотилися з голубих очей Марічки. Здавалося, це плакав цілий світ, який мовчав до цього тисячі років. Тонкі рученята дівчини занурились в кущ бузку і розсунули зелені віти. Забившись у гущавину, на мокрій траві лежало маленьке довгошерсте щеня. Великі очі дивились на Марічку злякано, але щеня не втікало, а згодом навіть почало махати довгим хвостом. Коли Марічка бігла додому, ховаючись від дощу попід деревами, вже знала, що мама не дозволить залишити це маленьке сіре створіння. Та не це було зараз головне. І не заважали холодний дощ і змоклий одяг.
    Наступного дня дівчина не пішла до школи, захворіла. Але була дуже щаслива, що в неї з`явився Рекс. Марічка потай навіть раділа, що захворіла, бо тільки тому мати залишила щеня. Спочатку все було чудово. Рекс мирно спав у ящичку, поставленому в кімнаті дівчини, але вже наступного дня він почав тягти в дім палиці, дощечки, хмиз. Мама була обурена, але донька запевняла її, що це просто ігри. Та було вже не до жартів, коли Рекс почав носити до хати вкрадені в сусідів дерев`яні речі й ночами скиглив і вив над ними, не даючи нікому спати. Серце краялось від цього сповненого болем і стражданням плачу. А головне – ніхто не розумів, навіщо собача це робить.
    Нарешті Марічка видужала. Занепокоєна поведінкою маленького друга, вирішила піти на те місце, де його знайшла, щоб пошукати виправдання вчинкам Рекса. Одразу помітила на лавці біля кущів бузку(тих самих кущів) веселих бабусь, які грілись на сонечку і обговорювали життєві цікавинки. Ніяковіючи, дівчина спитала в них про Рекса.
    -- Жив він у сусідки моєї, Клави. Сердешна жінка, -- почала низенька зморшкувата бабця. – Скільки їй витерпіти довелося! Чоловік її на шахті загинув, а вони ж так одне одного любили. Дітей не мали. Зосталась вона одна на цьому світі. Пенсія – мізерна. Як вона ще жила? Щоб протопити хату, ходила збирати дощечки та палиці по вулиці. Ох і тяжко їй було! Допомагало їй щеня. А потім…
    -- Не мовчіть, продовжуйте, -- схопилась Марічка.
    -- Розумієш, дитино, мороз сильний був, ось вона й замерзла. А щеня зосталось на вулиці.
    Марічка йшла вузенькою стежечкою. Весело співали пташки, і легенький вітерець пестив пишні кущі бузку, намагався вирвати біляве довге волосся дівчини із туго укладеної зачіски. А дівчина йшла, тяжко замислившись. Гірко-солоні сльози капали з її голубих очей.
     



    Наташа Лисица | Марина Куценко | Олег Сейда | В.Б. Гринцевич| Аня Сергеева

    Читай газету



    Щорс - город на Снови

    ↑ Подпишись на новости "Проминь"


    85-річчя району| Звернення районної ради| 65-річчя визволення| Органи самоврядування| Щорська міська рада | Прикордонники, митниця| Охорона здоров'я| Освіта| Захищенність| Інші установи| Локомотивне депо| Дистанція колії| ТОВ МК "Добробут"| ТОВ "Меблева фабрика"| Інші підприємства| Залучення інвестицій| Торгівля і підприємництво| Сільське господарство| Культура і туризм | Спортивне життя |


    главная    гостевая    контакты    карта сайта    наши баннеры
    Copyright © 2008-2011 Щорс любимый город | При перепечатке материалов с сайта активная ссылка обязательна
     
    => Тебе нужна собственная страница в интернете? Тогда нажимай сюда! <=