gazeta-promin-26september3
№39 26 вересня 2009 року
Оздоровлення чорнобильців
Чорнобильці, віднесені до І категорії , користуються позачерговим правом забезпечення путівками. Потерпілі діти-си-роти, діти-інваліди, захворювання яких пов'язані з наслідками аварії на ЧАЕС, користуються першочерговим правом забезпечення путівками. Вас чекають за адресою: м.Щорс. вул.Гомельска,26, каб. № 3 або за тел.: 2-14-38.
РАДІСТЬ БУТТЯ
- Я все життя протру-дилася. Шість років прожила з чоловіком, потім чотири роки чекала його з армії і вже 60 років живу вдовою. Сама будувалася, дітей піднімала, - пригадує колишня сільська вчителька П.Ю.Пилипенко. - Певно, тому довго живу.
Зимувала торік у дітей у Пінську (Білорусь). Проте більше вирішила туди не їхати.
- Там квартира на четвертому поверсі, будинок без ліфту. А мені власними ногами по землі походити хочеться. Адже все життя прожила в селах Корюківського району.
Чотири довоєнні роки вчителювала на одному з хуторів Погорільської сільради. Починали разом із чоловіком, але в 1939 році сімох учителів-муж-чин забрали до військових училищ, і до початку війни вони вже були лейтенантами. Чоловік Поліни Юхиразом із майже п ятистами побратимами по зброї.
Йому не довелося дізнатися, що і його Поліна воювала в тилу ворога. Відвезла дітей до батьків у Олександ-рівку, а сама - в партизанський загін імені Чапаєва, що базувався в районі сіл Погорільці, Перелюб і Тополівка). а командував ним О.П. Балабай. Згодом кілька партизанських загонів увійшли до об'єднання під командуванням двічі Героя Радянського Союзу О.Ф.Федорова.
Поліна Юхимівна була розвідницею і зв'язковою. її непроста робота особливо цінувалася. Свідчення тому - числені урядові нагороди учасниці бойових дій. Із воєнних років зберігає лист командування, в якому йдеться про те, що, завдяки здобутим нею розвідувальним матеріалам, була вдало проведена бойова операція в селі Погорільці. Тоді партизани знищили багато фашистських загарбників.
Діти й онуки гордяться старі йши ною свого роду. Сама вона -людина дуже комунікабельна. У Щорс переїхала вже пенсіонеркою. Підтримує гарні стосунки з сусідкою Н.Ф.Ку-навіною. Часто до неї заходить Т.П.Якименко. Інші сусідки допомагають вирішувати побутові проблеми: Надія Литвиненко сходить до магазину за нехитрими покупками, Ніна Устименко принесе молока...
Звичайно, в такому шанованому віці Поліну Юхимівну турботою оточили співробітники управління праці та соцзахисту населення РДА. Особливо радо ветеранка зустрічає В.М.Клименко - завідувачку відділення соціальної допомоги на дому. Ось і на цьому знімку вони разом радіють погожому осінньому дню.
Фото автора.
РАЙОН В ПЕРІОД ОКУПАЦІЇ
Коли німці захопили Щорс, у місті була оголошена комендантська година. Спочатку про партизан не було чутно. А пізніше, якщо йшов у партизани, то розстрілювали всю сім'ю і палили будинок. Так згадує початок окупації В.М. Сидоренко.
У перші дні окупації вся церква була переповнена нашими військовополоненими. Вони висували руки у вікна і просили їсти. Як згадує М.М Бобровник: «Я проходила повз німців, один сказав: «Ком» - підійди. Я перелякалась. Попрохав, щоб я переказала людям принести їжі військовополоненим. Обійшла місто: хоч би собака загавкав, в будинках була тиша».
До війни велику частину міського населення Щорса складали євреї. Якщо до слов'ян фашисти ставились як до рабів, то євреїв просто знищували. Так, в листопаді 1941 р. в Щорсі були розстріляні всі чоловіки-євреї. В січні 1942 р. було повністю знищене все єврейське населення. Крім євреїв, розстрілювали партизанів та членів їх сімей, учасників руху опору. Всього за роки окупації в м.Щорс було розстріляно 5500 мирних жителів. Зі спогадів М.М. Бобровник: «Людей зганяли зі Старих Борович, Єліного, Щорса. Ведуть німці, якщо хтось спіткнувся - пристрелять. Дітей віддавали рідним, іноді також розстрілювали. В Загре-бельній Слободі матерів та дітей зігнали в будинок та запалили. В Безуглівці спочатку розстріляли, потім облили бензином та спалили. Одна дівчина потрапила до німців. Знущалися. Різали шматками шкіру і посипали сіллю».
Навесні 1942 р. німці почали вивозити молодих людей на роботу до Німеччини (як дешеву робочу силу). Зі спогадів В.М. Сидоренка: «Перший ешелон з добровольцями був відправлений урочисто і під музику, навіть у пасажирських вагонах. Але скоро стали надходити листи, в яких розповідали про важку роботу і умови праці. Бажаючих їхати до Німеччини не стало». І тоді німці починають відправляти молодь силою, влаштовуючи на неї, як на диких звірів, облави.
При німцях ходили до школи, вчителям навіть платили зарплату. Розміщувалась у приватному будинку. По деяких селах району (наприклад - Чепелів) під час окупації не навчались.
Під час окупації кожен заробляв на життя по-різному, як міг. Зі спогадів В.М. Сидоренка: «Батька примусили працювати в депо. Давали пайок, інколи буханець хліба. Я найнявся працювати до щорського художника, котрий малював ікони. Потім почав сам малювати пейзажі, ікони, хоругви». В.В. Плющ згадує: «Я ходив до ешелонів. їхали мадяри, німці. Продавав ягоди. Мати купувала на базарі, розфасовувала, я перепродував. Деякі давали гроші, деякі забирали так. Різні були і німці, і поліцаї».
Комендатура і жандармерія були в центрі міста (зараз міська перукарня), при комендатурі була тюрма. Польова жандармерія розміщувалась там, де зараз військкомат. Земельна комендатура - де зараз музична школа. Пошта знаходилась по вул. Щорса, напроти пам'ятника чорнобильцям. В районі вулиці Гомельської була двоповерхова дерев'яна синагога. При німцях там був театр. Ставили п'єси: «Сватання на Гончарівці», «Ой, не ходи, Грицю» та ін.. В залізничному клубі на першому поверсі знаходилась стайня коней мадярського гарнізону, а на другому поверсі жили німці, які працювали на залізниці. В меморіальному будинку проживав комендант міста.
Там, де зараз будинок культури, був кінотеатр. До війни там пускали озвучені художні фільми. Під час окупації там знаходився продовольчий склад і невеликий гарнізон мадяр, котрий охороняв його. Міський клуб (тюрма) був у центрі міста, сюди звозили людей, потім розстрілювали. Пізніше тюрма була по вул. Жданова. Перед комендатурою розміщалась пекарня. Німцям там пекли пшеничний хліб, а простим людям - з гречаними висівками. Давали за картками.
У сільській місцевості поділили землю. По півтора гектари на дорослого. Як згадує І.П.Дудко: «У нашій сім'ї було 4,5 га польової землі, 1 га - город, 1,5 га -сіножаті понад Сновом. Був кінь, корова». Німці залишили ті самі продуктові податки, які були при радянській владі. Молоко - 360 літрів, 15 кг м'яса, 90 яєць.
У грошовому обігу залишились радянські рублі, окрім них ходили окупаційні марки та українські карбованці. Курс: 1 окупаційна марка -10 рублів або 10 карбованців.
Ось таке життя було на окупованій території.
науковий співробітник Щорського історичного музею.
Готові на все заради влади
Всеукраїнська інформаційна кампанія «Фронту змін» викликала чималий інтерес у виборців. Звісно, можна сперечатися про кольори рекламних щитів, але факт лишається фактом - Яценюка, його тези помітили і зацікавилися. Вперше претендент на головну посаду країни говорить про те, що треба робити, щоб врятувати країну. Причому говорить просто, зрозуміло, а отже, щиро. Адже там, де словоблуддя, де пишуть програми на сотні сторінок- там немає чіткого плану дій.
Противники одразу побачили цю сильну сторону Яценюка. Вони зрозуміли, що відкрито дискутувати з ним не зможуть. Адже у «відкритому бою» проти правди не попреш. А програти перед всією країною соромно. Доведеться збирати чемодани і йти на політичну пенсію. Тому вони розпочали затяту боротьбу на політичне знищення лідера «Фронту змін».
Як показують результати опитування громадської думки, найбільшу загрозу популярність Яценюка несе для ЮліїТимошенко. Розрив між ними в 2-3% відсотки, або, як кажуть науковці, - в межах статистичної похибки. Це означає, що прем'єрка може лишитися за бортом, а в другий тур вийде лідер «Фронту змін». Розуміючи це, швидше за все саме її штаб почав кампанію з дискредитації' Яценюка.
Сьогодні в газетах друкують проплачені статті про те, що Яценюк нібито єврей. Цю брехливу нісенітницю «прикрашають» антиєврейскою маячнею на зразок гітлерівської пропаганди. Все це почалося з сумновідомого виступу мера Ужгорода - Сергія Ра-тушняка. Головна його теза, що Яценюк- нібито єврей, а тому не має права претендувати в президенти.
В інтерв'ю «5 каналу» Арсеній Яценюк сказав, що він - українець, але якби в нього в роду був хоч один єврей, то він так само пишався цим, як зараз пиша-еється тим, що він є українець з діда-прадіда. І додав, що захищатиме від «ратуш-няків» усіх українських громадян, незалежно від їхнього національного походження. Лідер «Фронту змін» пообіцяв, що домагатиметься, аби на державній службі осіб з подібними нацистськими поглядами не було.
Але тут проблема не в Яценюку, а в тому, що вперше на виборах в Україні розігрується національна карта. Яценюку це або нашкодить, або ні, а от суспільству і державі - однозначно нашкодить, бо внаслідок хвилі антисемітських публікацій в суспільстві зростає міжнаціональна напруга.
Наші лідери кажуть, що прагнуть до європейских цінностей і стандартів. Насправді ж для людей, які замовляють та пишуть брудні статті, головне отримати владу за всяку ціну. І заради цього вони не зупиняться ні перед чим.
Показово, що ні Тимошенко, ні Ющенко, ні Янукович прилюдно не виступили проти брутальної анти-єврейської витівки Ратушняка. Бо всі вони зацікавлені, щоб у цю непристойну кампанію, цю маячню божевільного повірили виборці і вона спрацювала проти їхнього головного конкурента - Арсенія Яценюка. Закони в нас не працюють, а преса бере участь в цій брудній кампанії. Лишається сподіватися на мудрість народу, який не дасть себе втягнути в чергове протистояння.
Хорошая новость для владельцев японских авто. Огромный выбор резины бу из японии в нашем магазине.