Щорс

  «Самі винні», - часто можна почути на адресу цих людей. Дійсно, частина з них і справді сама знайшла СНІД. Це алко- і наркозалежні... Але чому тоді дехто із цілковито забезпечених і благополучних сімей теж хворіє? Відповідь проста - необдуманість вчинків... Так, це все дивовижне вміння не помічати очевидного... А потім ненавидіти оточуючих через власні помилки. Адже були такі випадки, коли СНІД та ВІЛ-інфіковані, керуючись думкою: «Я хворію, хай хворіють інші», - підсовували використані шприци у сидіння громадського транс- порту, не надавали довідок і взагалі не попереджали про свою хворобу при переливанні крові... Можна продовжувати.
  Умови реального життя призводять до нервових зривів, стресів. З'являються різні шляхи позбутися негативу, що веде за собою випадкові контакти, СНІД. Це своєрідна кара за те, що ми не допомагаємо один одному як вимагає того Біблія. Задумаємося... Стає прикро - більшість з нас починає робити висновки тоді, коли біда уже стоїть за дверима.

ПОДВІЙНЕ ПОРУШЕННЯ

  Державним інспектором праці у квітні 2007 р. у роботі голови правління Кучинівського ССТ Олени Михайлівни Апецько, 1971 р.н., яка перебуває на посаді з жовтня 2004 р., було виявлено ряд порушень трудового законодавства, а саме: не проводилась своєчасна і в повному обсязі виплата зарплати працівникам ССТ (гроші використовувались на інші платежі), не нараховувались і не виплачувались індексація заробітної плати та грошова компенсація за невикористані щорічні відпустки тощо. Громадянка О.М. Апецько була визнана винною у вчиненні правопорушень, і суд від 23 травня 2007 р. наклав на неї адмінстяг-нення у вигляді штрафу на користь державі у розмірі 255 грн. Проте Олена Михайлівна і не думала його сплачувати, мотивуючи своєю низькою зарплатою і скрутним фінансовим становищем.
  Тож 17 вересня 2009 р. прокурором району Ю.М. Зайцем була порушена кримінальна справа відносно голови правління Кучинівського ССТ за фактом умисного невиконання судового рішення.
  У ході досудового слідства слідчим прокуратури М.С. Дроздом було виявлено цікавий факт. Працюючи головою правління ССТ і маючи заробітну плату в середньому не більше 220 грн. на місяць, у 2007 р. вона взяла кредит у ВАТ «Держощадбанк України» у розмірі 12 тис. гривень! Щоб його отримати, О.М.-Апецько власноруч склала на своє ім'я довідку про доходи, в яку внесла завідо-мо неправдиву інформацію про те, що вона нібито з червня по листопад 2007 р. отримувала платню у сумі 6547 грн. 77 коп. (в середньому більше 1000 грн. щомісяця). Після цього за вказівкою О.М. Апецько довідку підписала головбух ССТ В.І. Улянчич.
  На щастя, для Ощадбанку кредит був застрахований і його погасила страхова компанія «Гарантія». Бо і тут голова правління Кучинівського ССТ виявилася не сумлінною - умови кредитного договору не виконувала...
  Кримінальну справу про підробку документів 29 вересня 2009 р. прокурором району було передано до суду, який визнав громадянку О.М. Апецько винною і виніс вирок: позбавлення волі строком на 2 роки без позбавлення права обіймати керівну посаду (у зв'язку з пом'якшувальними обставинами) з іспитовим терміном 1 рік.

У селі, що на самому кордоні

  - В Клюсах залишилося 211 людей.-В основному-похилого віку,-розповідає голова села Ніна Качура.
  Вона працює в сільській раді 17 років. До неї - і в скрутну, і в радісну годину. Тож Ніна Миколаївна знає, чим живе кожна родина, у кого - проблеми, у кого - щастя.
  - Кожний з сільчан - окрема сторінка з історії Клюсів, - підсумовує Ніна Качура.
  Переконатися втому виявилося неважко-під час відвідин цього одного з найбільш віддалених від райцентру сіл.
Іван Панасович розповідає про покинуті будинки, про німців, що «відхрещувалися Сталіним», аби їх не вбивали, і жодним словом не згадує про прагнення помсти-тися.
  - Його не було, -каже. - І ненависті до простих німців теж. Не можу згадати жодного випадку щоб наші солдати знущалися над мирним населенням. Барахло могли взяти, а мучити людей - ні.
  Після закінчення війни ще служив. Прийшов додому в 1949-му. Мама з братами хату, як могли, зліпили. Залишився в селі, зваливши на плечі усю важку чоловічу роботу. Відтоді в історії Клюсів - і його з дружиною долі. Прожили разом 55 років. Сина і доньку виростили. Онуків діждали. Було б здоров'я -живи та радій. Але чомусь завжди не вистачає того, що найбільше треба. Рік уже нема його Олександри - тож і сам він якось одразу постарів: горе каменем лягло на плечі. І на душу. Болить і страждає душа Олександра Панасовича. Сам би залишився зі своєю бідою - хтозна, чи вижив би. Та донька не дає сумувати. Залишила на сусідів квартиру в Чернігові, приїхала, живе у батьківській хаті. Добра, турботлива, привітна. З нею ніяка зима не страшна.

З Клюсів - до самого Берліна

  Молодість Івана Сердюка припала на війну. В 1941-му йому виповнилося 16. Батька забрали на фронт. Залишився з мамою та братами.
  Коли німці палили село, доля вберегла їх: Іван з однолітками заховався в російському Новому Світі, що за кілька кілометрів від Клюсів.  Ночували в копицях. Бачили, як палали хати. Мати з братами втекли у Хрінівку Горіло все, і повертатися не було куди.
  Жили в Липівці в російській Петровій Гуті. Згадує: люди приймали, як своїх. Ділилися останнім. Ніхто не питав національності. Горе з'єднало усіх.
    У чужому селі Івана врятували від відправлення на примусові роботи в Німеччину.
    А весною вони повернулися в Клюси. В селі замість хат - тільки печі з трубами -суцільне попелище. Жили - хто де: і в підвалах, і в підпіччі. Копали землянки, робити будки з олешняка.
    У листопаді 43-го Івана забрали на фронт. Розказує: воювали в своїй одежі - військової форми на всіх не вистачало. В листопаді його і поранено: молодого, необстріляного. Скільки таких поклали голови на вівтар Перемоги.
    Івана Сердюка доля вберегла. Каже, як оберіг, завжди носив із собою батьків гаманець з його фотографією. Може, це допомогло - хтозна.
Після довгого лікування в госпіталі (були пошкоджені обидві ноги) його шлях проліг через Білорусію, Росію, Прибалтику, Польщу -до самого Берліна.

Коли все - з любов'ю

    Тільки-но відчиняєш хвіртку у двір Людмили та Олега Кушків, відразу бачиш: тут живуть добрі господарі. Все до ладу: на подвір'ї і у хаті. Ладі поміж чоловіком та дружиною. Навіть яблука в саду, який своїми руками виплекали, ростуть по двоє - у парі. 
Про те, що Олег стане її другою половиною, молода вихователька дитсадка, направлена після навчання на роботу у Клюси, і думати не думала. Взагалі, у її плани не входило навіть залишатися тут. Але на небесах вирішили інакше - нинішнього серпня Олег та Людмила відзначили своє шлюбне 20-річчя. У них двоє синів. І свій дім. Звісно ж, у Клюсах.
  Людмила не приховує: 20 прожитих під одним дахом літ не були ну зовсім ідеальними. Траплялися і конфлікти, і суперечки, і «німці в хаті» могли на деякий час поселитися. Але коли вже доля, то - доля.
  Олегові батьки прийняли мене, як рідну, - розповідає жінка.
  - Досі з теплотою згадую, яку свекруха казала: моя Люда». Жаліла мене. Дітей наших виняньчила. Шкода, нема уже свекрів...
  Вони й самі не помітили, як швидко минули літа. Обоє начебто зовсім не змінилися, а старшому Максиму (на батька схожий) уже 19. Діма на 3 роки молодший
  - викапана матуся. Обоє трудящі. «Олег таким був, - каже Людмила.
  - Тому й сподобався. А ще - через те, що акуратний. Працював тоді на вантажній машині. Вона, як лялька, у нього була».
  Говоримо про те, як гуляли весілля (і в Клюсах, і в Старій Рудні, звідки вона родом), дивимося сімейні фото. І увесь цей час хочеться запитати про щось дуже особисте. Врешті-решт роблю це: прошу згадати якийсь епізод, якийсь штрих, погляд, дотик, але такий, щоб і до сьогодні бентежив душу.
  Людмила задумується, але лише на мить:
  Це було взимку. Я тоді була вагітна. Ми з Олегом пішли на річку полоскати білизну. Дрібне я виполоскала, а підодіяльники були такі великі і важкі... Словом, Олег зробив усе сам. Дуже акуратно у нього вийшло. Одна жінка це бачила. Потім зітхала: мовляв, бідний Олег... А я як згадаю, на серці так добре.
  Що ж, ніжним стосункам завжди хтось заздрить, бо не у кожного вони є. І не кожна пара через 20 років подружнього життя може стверджувати, що може пробачити одне одному все. Абсолютно все. Навіть зраду. Кохана людина може помилитися, спіткнутися, захопитися. Але іншою вона від того - за великим рахунком - не стає. Та й що вдієш, коли вона така одна-єдина на світі?
  А в любові легше й працюється, і проблеми швидше вирішуються. Олег працює лісником у Староруднянському лісництві і моло-козбирачем у Клюсах, Людмила викладає в місцевій школі зарубіжну літературу. У господарстві в них - дві корови, кінь, свині, птиця. Город, звісно, є.    Словом, роботи вистачає. Не звикли байдикувати, вони усе встигають. І свята у них є, і квіти - не лише на 8 Березня. Та головне - поміж них є кохання. А воно не має строку давності.
Только замена труб из полипропилена, гарантия вашего уюта и спокойствия. Мы предлагаем следующие услуги: замена труб, установка труб из полипропилена, замена труб в ванной, замена водопроводных труб, замена водопроводных труб в квартире, монтаж полипропилена, пайка полипропилена, замена труб в ванне на полипропиленовые