на главную
форум
гостевая
контакты
карта сайта
 
Щорс информер времени
Щорський район
  • 85-річчя району
  • Звернення районної ради
  • 65-річчя визволення
  • Органи самоврядування
  • Щорська міська рада
  • Організаціі та установи
  • Прикордонники, митниця
  • Охорона здоров'я
  • Освіта
  • Захищенність
  • Інші установи
  • Підприємства
  • Локомотивное депо
  • Дистанція колії
  • ТОВ МК «Добробут»
  • ТОВ Меблева фабрика
  • Інші піприємства
  • Розвиток, культура, спорт
  • Залучення інвестицій
  • Торгівля і підприємництво
  • Сільське господарство
  • Культура і туризм
  • Спортивне життя

  • меню

    загрузить галерею


    Главная
    Щорс любимый город
    История
    история города Щорс
    Галерея
    фотографии города
    Знаменитости
    известные личности города
    Люди творчества
    творческие люди города
    Статьи, очерки
    нам есть кем гордиться
    Газета "Проминь"
    местное издание
    Помним...
    вечная память
    Справочник
    номера телефонов города
    Чат
    просто поболтать
    Опросы
    мнения и пожелания
    Отдохни
    игры и развлечения

    новости сайта

    погода Щорс

    архив газеты "Проминь"

    архив газеты Проминь

    новости, которые ты пропустил



    читать

    Щорс - тайна гибели

    Пуля для комдива.  Щорс - тайна гибели

    история, которую мы должны знать

    смотреть фильм

    В. Карпенко - Щорс читать книгу

    наши друзья

    города Украины

    PR-CY.ru schors.ru.gg в каталоге Dmoz

    Щорс

    gazeta promin 20june 4




    Профтехосвіта як складова частина турецької концепції патріотизму

       У другій половині травня до віце-столиці Туреччини - міста Стамбул - прибула українська делегація, яка складалася з викладачів та учнів професійно-технічних навчальних закладів Києва, Чернігова та Щорса. Гоупа наших співвітчизників нараховувала майже сорок осіб, а Щорське вище проср-училище лісового господарства представляли викладачка англійської мови О.Примак, першокурсниця Деркач (озеленювач) і другокурсниця Полуда (кухар-кондитер).
       Основною метою перебування українців у Стамбулі стало ознайомлення з турецькою освітньою системою, зокрема -з методикою профтехнавчання. Ольга Примак розповідає: «Ми відвідали училище, розташоване в колишньому палаці султана Ахмета. Воно готує спеціалістів для металообробної та деревообробної галузей. Його викладацький колектив складається з сотні педагогів, а учнів нараховується близько 1300. Зважаючи на те, що населення Стамбула сягає десяти мільйонів, проблем з набором підлітків до навчальних груп не існує. Набуття фаху триває 4 роки (з них 3 відведено на суто професійні предмети, а загальні дисципліни вивчаються лише рік). Стипендії немає, хоча найбід-нішим може виплачуватися соціальна допомога. Варто відмітити доволі високий рівень комп'ютеризації навчального процесу широке використання на уроках мультимедійних проекторів. Наочність на кшталт таблиць і малюнків там вже майже відійшла в минуле.
    Щорс, турецкая дилегацияТурецька молодь має можливість вже в училищі опановувати сучасну техніку, в одному класі-май-стерні встановлено два десятки верстатів з числовим програмним управлінням. Дехто з вчителів вдається до оригінальних методик викладання. Скажімо, в групі деревообробки учні спочатку з паперу виготовляють   дизайнерський проект і вже потім стають до роботи. Якщо вести мову про суто зовнішнє враження від училища, то позитивним слід вважати те, що в аудиторіях парти стоять по колу й педагог може одночасно бачити всіх учнів.
       Окремої згадки заслуговує державна політика в сфері освіти. У Туреччині дотримуються думки, що коли вже громадяни отримують певні соціальні гарантії (те ж таки безкоштовне професійне навчання), то вони повинні виявляти належне почуття патріотизму. В училищах щотижня відбуваються ранкові лінійки, наприкінці яких усі хором співають національний гімн. (До речі, у школах спільне виконання гімну відбувається взагалі щодня). День молоді вважається офіційним святом і є вихідним для учнів. Але відзначають вони його видовищно, з користю - зазвичай на стадіонах. (Спорт серед турків дуже популярний). Одним з елементів державної політики в цьому плані є будівництво багатофункціональних загальнодоступних спортмайданчиків. При цьому відчувається шанобливе ставлення населення до першого президента Туреччини - Кемаля Ататюрка. Його портрети - на грошових купюрах, пам'ятники - на площах. Ця людина у 1920-23 рр. створила нову модель турецької держави. Він, очоливши країну, скасував султанат і провів низку реформ, які дозволили Туреччині знайти своє місце у сучасному світі.
    Щорс, турецкая дилегацияЗагалом же серед турків дуже живучою є історична пам'ять. Вони культивують і досі визначні події історії свого народу. Регулярно відзначаються річниці захоплення ними столиці Візантійської імперії - міста Константинополь. (Тепер його називають Стамбул). Нагадаємо: тоді, у 1453 році, мусульмани штурмом здобули останній форпост східного християнства й перетворили його на центр своєї держави. На околиці Стамбула діє панорамний зал, де на високому художньому рівні й за допомогою сучасних спецефектів відтворено момент штурму Константинополя. Відчуття гордості за свою Батьківщину у турків підкріплюється численними історико-архі-тектурними пам'ятками. Під час екскурсії щорсівчани побували в так званій Блакитній мечеті, її у XVII сторіччі побудували за наказом султана Ахмета І. Ця монументальна споруда ніби випромінює блакитне світло, адже облицьована відповідного кольору кахлями. Перед тим, як увійти всередину, екскурсанткам видали хустки і довгі спідниці. Також довелося роззутися. Проте ходити без взуття було навіть приємніше. Чудові килими, легка прохолода, урочисто-мелодійний спів мулли - ось чим запам'яталася атмосфера цього мусульманського храму. До речі, про релігію. На перший погляд мешканці Стамбула не справляють враження занадто релігійних. Дійсно - п'ять разів на день з мінаретів розноситься заклик муадзинів ставати на молитву. За правилами ісламу кожен правовірний повинен відкласти свої справи і почати творити намаз. Проте насправді все виглядає інакше, тобто місто не завмирає в молитовній пошані й продовжує жити своїм життя. Хоча, чесно кажучи, приїжджим з України спочатку було нелегко звикнути до того, що вже о 5-й годині ранку муадзин з розташованої неподалік мечеті починав голосно скликати мусульман до виконання молитовного обов'язку».
       Своєрідним символом турецького домінування й до-сьогодні залишається колишній собор Святої Софії. Свого часу це був найбільший храм християнського світу, але після захоплення Константинополя мусульманами у XV сторіччі з нього поскидали хрести, винесли іконостас, замазали вапном фрески і перетворили на мечеть. Лише на початку XX сторіччя там припинили мусульманські богослужіння й відкрили музей. Ольга Примак, згадуючи про своє перебування в храмі Св. Софії, розповіла про незабутнє враження від величі й виняткової краси цієї будівлі. Зараз там триває реставрація, бажаючі можуть оглянути велику позолочену мозаїку із зображенням Діви Марії (щоправда, частину золота раніше хтось вкрав).
       Якщо торкнутися теми загальних вражень від старої столиці Турецької імперії (до речі, по-турецьки місто називається дещо інакше -Істанбул), то їх теж вистачає. Мегаполіс, забудований як зразками давньої архітектури, так і сучасними «висотками». Місто, яке розкинулося на берегах Боспорсь-кої протоки, й ніби є мостом між Європою та Азією. Стамбульські трамвайчики напрочуд тихо котяться вулицями, а всередині цього виду громадського транспорту - чисто і немає рекламних наклейок. Щоправда, квиток коштує на наші гроші до 6 гривень. Машин багато, натомість моторолерів майже не побачиш. Вже у травні вуличні торговці виставили на продаж варену кукурудзу. Тамтешні таксисти і продавці на базарі геть зруйнували відомий стереотип, що на Сході треба торгуватися. На будь-яку пропозицію скинути ціну чулася однакова відповідь - «У мене - найдешевше». Впадає в око велика кількість котів на вулицях та в парках, але разом з тим відсутність собак-волоцюг. Цікавий випадок стався під час візиту до підземного водосховища, збудованого майже п'ятсот років тому. Так ось, на невеликій глибині там плавають карпи вагою до одного кілограма. На запитання наших екскурсантів -чи ловлять цю рибу? - турецькі супроводжуючі щиро здивувалися - «А навіщо?» Коли почули відповідь «їсти!», то резюмували: «Ні. у нас такого не роблять». Треба в даному випадку пояснити, що річ не в рибі (турки її вміють добре готувати), а в місці, де вона живе.
       Підземне водосховище -своєрідний історико-при-родний заповідник, тож промишляти рибу там й на думку нікому не спадає.
       Не можна не згадати про турецьку кухню. їхні кухарі широко застосовують змішування різних сортів м'яса (яловичини, баранини, курятини), обов'язково кладуть лимон, що додає стравам трохи незвичного, однак доволі непогано смаку. Рецептура розмаїта - овочі, м'ясо, спеції. На першу зміну подають невеличкі порції всього, що приготоване для трапези, а на другу -основну частину страв. На десерт можна замовити щось солодке (в основі ласощів - переважно різні форми карамелі). Морозиво у турків - дуже смачне, напевно, роблять його дійсно з молока, а не з пальмового масла та соєвого концентрату, як в Україні. Єдине, чим поступаються їхні кулінари нашим. так це в приготуванні супів.
       Загалом же протягом трьох днів перебування в Туреччині члени української делегації зайвий раз пересвідчилися: шляхи до порозуміння між представниками різних народів і культур широко відкриті. І хай наші земляки спочатку «спотикалися», коли вимовляли імена турецьких знайомих, але це аж ніяк не завадило їм знаходити спільну мову в розмовах про все - освіту культуру, побут, історію, звичаї, музику словом, про те, що називається одним, словом - життя.
    Олег МІРОШНИЧЕНКО
    Коли жінка працює
       Стереотип пересічної домогосподарки незавидний. Зазвичай вона уявляється немолодою, розповнілою, досить занехаяною любителькою «мильних» серіалів. Жінка без пристрасті, без «родзинки», яку цілком поглинули діти, кухня, нескінченні прибирання.
    ЩорсА мої співрозмовниці - сестри Марина Савостенко та Ірина Коньок зі Щорса - молоді (обом лише трохи за ЗО), стрункі і непосидючі. Серіалів не дивляться -ніколи. Одягаються «в ексклю-зив» - плетуть самі. Причому, не якісь там простенькі светри, що їх можна за тиждень закінчити, знаючи тільки лицьові та виворітні петлі. Те, над чим вони мудрують, шкода вдягати щодня -ці речі потребують події. Доньок (у Марини - три, у Іри - одна) теж «обв'язують» так, що подружки німіють.
       - Це правда, - погоджуються сестри, - діти і кухня забирають багато часу. Але гра варта свічок.
       Дівчатка мають різноманітне меню, харчуються вчасно, а це -здоров'я. Мами встигають і уроки перевірити, і на спільні заняття час знаходять, і на розмови про своє, «жіноче».
       Старша донька Марини - Вероніка (вона у 5 класі) переконана, що щастя - це сім'я. Саме така, у якій живе. Дівчинка навчається у музичній школі, вишиває бісером, робить сувеніри з солоного тіста, танцює в «Ягідках» і навчається вокалу в гуртку РБК. Встигає все і почувається впевнено у будь-якій ситуації, бо має надійний тил - родину.
       З легкої руки Вероніки на сцену районного Будинку культури вийшла і молодша сестричка Світлана (чекає свого часу найменша - Анечка, якій три з половиною роки), і двоюрідна - Аліна (Ірина донька), а згодом - і обидві мами. Нещодавно вони стали дипломантами Міжнародного фестивалю «Від роду до народу», який проходив у Чернігові.
       - Нас по обласному телебаченню показували, -радісно сповіщають дівчатка. - І вироби, і наш плакат «Ми вміємо творити красу». Вероніку найдовше знімали. Бабуся Валя дивилася телевізор і плакала.
       Саме від матері Марина та Іра успадкували любов до пісні. І передали її далі - своїм донькам. Тож вазу, яку отримали в подарунок на фестивалі, одноголосно вирішили вручити берегині роду. З такою самою великою повагою жінки розповідають і про батька. Від нього вони навчилися оагато з того, що у деяких сім'ях називають суто чоловічим заняттям. А що було робити: у сім'ї - три доньки, а допомагати старшим треба. Так що впораються і з молотком, і з кельмою.
      
    А ще завдячують татові в тому що привчив рибалити, розумітися на футболі. Здається, захоплення та й годі - а як вони зміцнили родини! Адже чоловіки обом сестрам трапилися, як на замовлення: і рибалки, і футбольні вболівальники. Часто «боліють» біля екрана разом.
       - А, буває, чоловікові треба дуже рано вставати (Андрій Са-востенко працює інженером у районному відділенні Укртелекому -ред.), або дуже натомлений за день, тоді я сама додивлююсь матч до кінця, а вранці ми його обговорюємо, - розповідає Марина.
       Чоловік Ірини - Максим Коньок - працює водієм. Часто - у далеких рейсах. Нудьгують одне без одного, дарма, що у нинішньому році у них - уже трояндове весілля: десять років разом.
       Сестри розказують про своє насичене життя, у якому розведення квітів, чорниці, гриби, вишивка і ще безліч різних захоплень, а я чекаю, коли доречно буде спитати про те, як воно: бути залежною від чоловіка. Адже домогосподаркам (хоч навантаження мають неслабке) зарплат, як відомо, не платять. Момент усе не настає, тому питаю без попередньої підготовки.
       Жінки зізнаються: мріють бути самодостатніми. Тому періодично шукають підробіток (Марина за спеціальністю - бухгалтер, Іра - технік-технолог харчової промисловості).
       Втім, зізнаються, чоловіки ніколи не дорікають тим, що «сидять на їхніх шиях». Сім'я є сім'я.
       Більше того, - доповнює Марина. - Мій Андрій заохочує мої захоплення. І матеріально, і морально теж.
    Приміром, моделі одягу для плетива я знаходжу не в загальнодоступних розробках, а в дорогих журналах, які він мені купує. Він без нарікань помиє посуд, допоможе. Словом, розуміє.
       ... Та про що б ми не говорили, розмова однак повертається до недавнього успіху. Одержані дипломи - не просто визнання (у цьому усі одностайно завдячують керівнику вокального гуртка РБК Ользі Сенченко та керівнику танцювального колективу «Ягідки» Світлані Горбатович). Дипломи, та що там - взагалі стиль життя сестер - це руйнівний удар по стереотипу домогосподарок.
    Для ваших детей красивые, интересные, развивающие игрушки. ребёнок должен познавать мир играючи.
    Марія ІСАЧЕНКО
    На знімках: сестри Марина та Іра з доньками;
    дівчатка радіють перемозі. Фото автора

    автоматизация склада


    Читай газету



    Щорс - город на Снови

    ↑ Подпишись на новости "Проминь"


    85-річчя району| Звернення районної ради| 65-річчя визволення| Органи самоврядування| Щорська міська рада | Прикордонники, митниця| Охорона здоров'я| Освіта| Захищенність| Інші установи| Локомотивне депо| Дистанція колії| ТОВ МК "Добробут"| ТОВ "Меблева фабрика"| Інші підприємства| Залучення інвестицій| Торгівля і підприємництво| Сільське господарство| Культура і туризм | Спортивне життя |


    главная    гостевая    контакты    карта сайта    наши баннеры
    Copyright © 2008-2011 Щорс любимый город | При перепечатке материалов с сайта активная ссылка обязательна
     
    => Тебе нужна собственная страница в интернете? Тогда нажимай сюда! <=