на главную
форум
гостевая
контакты
карта сайта
 
Щорс информер времени
Щорський район
  • 85-річчя району
  • Звернення районної ради
  • 65-річчя визволення
  • Органи самоврядування
  • Щорська міська рада
  • Організаціі та установи
  • Прикордонники, митниця
  • Охорона здоров'я
  • Освіта
  • Захищенність
  • Інші установи
  • Підприємства
  • Локомотивное депо
  • Дистанція колії
  • ТОВ МК «Добробут»
  • ТОВ Меблева фабрика
  • Інші піприємства
  • Розвиток, культура, спорт
  • Залучення інвестицій
  • Торгівля і підприємництво
  • Сільське господарство
  • Культура і туризм
  • Спортивне життя

  • меню

    загрузить галерею


    Главная
    Щорс любимый город
    История
    история города Щорс
    Галерея
    фотографии города
    Знаменитости
    известные личности города
    Люди творчества
    творческие люди города
    Статьи, очерки
    нам есть кем гордиться
    Газета "Проминь"
    местное издание
    Помним...
    вечная память
    Справочник
    номера телефонов города
    Чат
    просто поболтать
    Опросы
    мнения и пожелания
    Отдохни
    игры и развлечения

    новости сайта

    погода Щорс

    архив газеты "Проминь"

    архив газеты Проминь

    новости, которые ты пропустил



    читать

    Щорс - тайна гибели

    Пуля для комдива.  Щорс - тайна гибели

    история, которую мы должны знать

    смотреть фильм

    В. Карпенко - Щорс читать книгу

    наши друзья

    города Украины

    PR-CY.ru schors.ru.gg в каталоге Dmoz

    Щорс

    Romantik



    Романтик, закоханий у життя

       85 років - багато чи мало? Це залежить від того, як свій вік сприймає сама людина, адже у 18 можна почуватися стариком, а у 85- юнаком. В.О. Недзвецький саме з останніх. Цьогорічний лютий буде у нього вісімдесят шостим, а Владислав Олександрович усе ще молодий і енергійний романтик, попри непросте й многотрудне життя...
       Доля була до нього не дуже ласкавою. Хоча починалося все так добре: польська родина інженера-механіка шляхів сполучення Олександра Францевича Недзвецького і його дружини Кон- станції Михайлівни мешкала в Петербурзі, тож для чотирьох дітей відкривалися широкі можливості. Дбали про всебічний розвиток синів та дочок і згодом, проживаючи в Білорусії. До 5 класу Владислав навчався у польській школі м.Гомеля, а в музичній опановував гру на піаніно, акордеоні, гітарі, трубі.
       Йому, найменшому в сім'ї, було десять років, коли осиротів. Однак усі четверо дітей зберегли той стрижень, ту основу, що заклали батьки. Старший брат Станіслав пішов татовим шляхом. Залізничник у Західній Україні, воював, а після війни у Сибіру був парторгом на великому підприємстві. Сестра Гелена рано пішла з життя. А життя Софії склалося щасливо. Владислав мріяв про море. Але реалії були іншими: лише власній наполегливості завдячував тим. що у 1941 році став першим у Радянському Союзі вісімнадцятирічним машиністом паровоза.
       У перші дні війни прийшов на призивний пункт, попросився на флот. Однак офіцер підійшов до прохання із практичного боку: на морі тебе півроку всьому вчити потрібно, а для залізниці ти вже готовий спеціаліст. Колії привели його паровоз на Приволзьку ділянку залізниці, у саме сталінградське пекло.
     - Ні, я не стріляв, але не злічити скільки ворожих бомб летіло на ешелони, що я водив, - пригадує Владислав Олександрович. - По три-чотири доби в депо не повертався. Іноді мене вважали загиблим, але повертався, щоб отримати свою нар- комівську норму: на добу 400 грамів хліба, 50 грамів жиру й тютюн. Потім було Саратівське депо.
       Уже повернувшись до Щорса, В.О. Недзвецький не раз був свідком бомбардувань залізничної станції. Найбільше з них відбулося 18-19 липня вже 1944 року коли на станції скупчилося багато составів із боєприпасами: готувалася операція «Багратіон» - по визволенню Білорусії. Про ті трагічні події у Щорсі нагадують численні могили мирних жителів на кладовищі, що біля Коржівського ринку.
       Поступово країна поверталася до мирного життя. Здобувши Перемогу у війні, люди прагнули миру який цінували за великі й малі радощі. Владислав Олександрович мав кохану дружину (її походження польсько-єврейське), донечку. Роботу начальником школи машиністів паровозів поєднував із захопленням футболом, лижами, парусним спортом і радіолюбительством (він і досі щодня виходить в ефір із власними позивними). Мріялось про більш живу, активну, а не адміністративну роботу.
       Але доля готувала чергове випробування: на одній із проміжних станцій вагоном роздавило плече. Нещастя сталося о другій ночі й лише опівдні його привезли до Щорса на операцію. А вночі фельдшер без наркозу намагався зробити все можливе. Руку врятувати не вдалося. Однак природній оптимізм і тут переміг: ще в лікарні Владислав Олександрович навчився писати лівою. Згодом креслення, виконані студентом спочатку технікуму, а потім і інституту, вирізняли серед кращих.
       Такими ж доступними залишилися для Владислава Олександровича й інші радощі життя. Його свекор М.О. Раєвський (за словами зятя - музикант, мідник, мисливець) долучив до полювання та рибальства. І наступні покоління мужчин сім'ї Недзвецьких також пристрасні природолюби.
       Владислав Олександрович пишається своїми трьома дітьми, сімома онуками й шістьма правнуками (жаль, що дружина Зоя не дожила до цих щасливих днів). Оскільки за традицією в родині імена повторюються із покоління в покоління, є у нього онук - повний його тезко. Старша донька Раїса, вийшла заміж за однокурсника - білоруса Івана, також студента Білоруського інституту інженерів залізниці. Поки вони будували ВАМ, де не раз побував Владислав Олександрович (він і досі зберігає символічний останній костиль магістралі), їх доньок ростили й виховували у Щорсі дідусь із бабусею (їх почесно називали: тато-дід та мама-баба). Зараз сім'я мешкає в Москві. Одна онучка разом із чоловіком-вірменом викладають у Московському державному університеті, а інша вийшла заміж за німця і живе в Німеччині.
       Середульший син Олександр втілив мрію свого батька - він моряк, щоправда, тепер уже осідлий. Живе в місті Паланга (Литва), працює у міжнародній морській кампанії, багато подорожує у справах. А дружина - його колишня однокласниця, з якою виростили двох доньок і сина. Також із однокласницею одружився і молодший син Євген. По закінченні Калінінградського інституту рибного господарства (не без батькової поради обрав спеціальність іхтіолога) вивчав підводний світ світового океану. Зараз мешкає в Калінінграді. Разом із дружиною порадували дідуся двома онуками. Усіми ними пишається, показує фотографії.
       Попри обмежені можливості, Владислав Олександрович усе життя згуртовує навколо себе тих, кого кличе романтика пригод, героїка патріотизму. І досі на його столі лежить карта ріки Снов. Це разом із підлітками - членами клубу «Юний патріот» вони заносили до неї глибини й повороти річки, долаючи на парусно-моторній шхуні «Аркадій Гайдар» відстань від Щорса до хутора Коровного. Ходили під парусами, на веслах, з двигуном. Із арктичного училища їм прислали справжню морську форму! Тож не дивно, що моряком став Віктор Лахадинов, а Микола Клюсовець - радистом. Зараз Владислав Олександрович мріє про наступну літню подорож до Коровного по Снову У тому ж клубі «Юний патріот» також на базі районного Будинку піонерів багато років діяв гурток радіолюбителів. В.О. Недзвецький навчив багатьох у Морзянці чути улюблені звуки мелодій. На кухні в квартирі Владислава Олександровича ціла радіорубка. Тут же стіни завішані грамотами, дипломами почесного радиста СРСР Уперше з власними позивними вийшов в ефір у 1959 році. Перший радіозв'язок провів телеграфом, діставшись Америки. До речі, під час роботи в ефірі йому не раз пригодилися ще дитячі знання польської мови...
       Уже онуки спробували докопатися до родового коріння. Як вдалося з'ясувати, рід Недзвецьких має витоки з польської шляхти. Сам Владислав Олександрович ставиться до цього з долею здорового скепсису. Йому по духу ближча та епоха, в якій прожив кращі роки. Тому досі він не припиняє брати активну участь у патріотичному вихованні молоді, веде активну пошукову роботу. Доки не похований останній загиблий солдат, доти війну не можна вважати закінченого, - міркує В.О. Недзвецький. - Я би ще уточнив: не повинно бути жодної безіменної могили. А в нашому районі їх іще багато. Ми маємо знати імена тих, хто боронив нашу землю в 1941 році, хто поліг, визволяючи в 1943-му. На старому кладовищі стоїть пам'ятник загиблим, а на ньому - жодного прізвища. У Старих Боровичах із 93 невідомих солдатів Владислав Олександрович зумів встановити імена 72. Виявилося, що всі ці роки рідні загиблого О.Г. Шедька жили в сусідній Городні...
       В Україні видано 12 томів «Книги пам'яті України», куди занесені імена всіх загиблих солдатів, офіцерів, партизанів, розстріляних мирних жителів. Нині покійний В.Д. Дра- гунов на основі архівних документів військових частин і госпіталів досліджував історію боїв 1941-1943 рр. на території Чернігівщини. Я також користуюся виданими ним книгами, - говорить В.О. Недзвецький. Попри його шанований вік, Владислава Олександровича важко застати вдома. Активна робота в президії районної ради ветеранів, широке коло друзів, традиційна парильня. А Новий 2009 рік він зустрічав у Москві. Скучив за дітьми й онуками, а найбільше - за правнучком, якому заздалегідь придбав іграшкову залізницю. Щороку він вирушає в мандри: у Прибалтиці насолоджується морем, у Калінінграді - риболовлею. І скрізь йому раді його численні родичі. Бо для них він не лише старійшина роду - батько й дідусь, а, перш за все друг, здатний розділити будь-які захоплення, мандри.
       Тож 85 років - це багато чи мало?..

    Поздравляем с эти юбилеем и хочется напомнить, что на Щорском СТО всегда есть запчасти на Citroen и это радует. Даже фаркоп на Citroen C4, который у меня уже пару лет, нашёл у этих ребят. Установили быстро и недорого.

    Валентина ВОЛОКУШИНА
     Фото автора й із архіву В.О. Недзвецького.


    Читай газету



    Щорс - город на Снови

    ↑ Подпишись на новости "Проминь"


    85-річчя району| Звернення районної ради| 65-річчя визволення| Органи самоврядування| Щорська міська рада | Прикордонники, митниця| Охорона здоров'я| Освіта| Захищенність| Інші установи| Локомотивне депо| Дистанція колії| ТОВ МК "Добробут"| ТОВ "Меблева фабрика"| Інші підприємства| Залучення інвестицій| Торгівля і підприємництво| Сільське господарство| Культура і туризм | Спортивне життя |


    главная    гостевая    контакты    карта сайта    наши баннеры
    Copyright © 2008-2011 Щорс любимый город | При перепечатке материалов с сайта активная ссылка обязательна
     
    => Тебе нужна собственная страница в интернете? Тогда нажимай сюда! <=