интернат
ДЕРЖАВНІ ДІТИ
Споконвіку в народі величезним гріхом вважається образити вдову чи сироту. У загальноосвітній школі-інтернаті (за старою звичкою її у нас все ще називають «Казкою») зараз перебуває 127 сиріт, напівсиріт, дітей із малозабезпечених сімей та позбавлених батьківського піклування. Держава не шкодує коштів для того, аби вони мали гідні умови для проживання, навчання, гарно харчувалися. Потрібно сказати, що й колектив «Казки» завжди дбав, аби у приміщенні, де класи межують із спальними та побутовими кімнатами, було тепло, чисто, затишно. Із дня відкриття «Казки» тут уміли прикрашати інтер'єр незвичними фіранками та різноманітними поробками, котрі казенні стіни перетворювали на по-домашньому затишні й привітні кімнати. Колектив завжди відрізнявся творчим підходом до будь-якої справи.
За роки свого існування «Казка» кілька разів змінювала свій статус і напрямок діяльності. Створювалася вона як дитсадок. Зараз це навчально-виховний заклад для дітей шкільного віку. Усі вони різні, але усіх їх об'єднує складна доля, яка, власне, й привела їх до сиротинця. Саме тут працівники школи-інтернату покликані дати їм знання з основ наук і одночасно підготувати до самостійного життя, прищепити елементарне, що повинна знати й чого дотримуватися людина. Так, це не просте завдання, адже, позбавлені сімей, хлопчики й дівчатка водночас позбавлені можливості спостерігати й переймати у батьків часом найспростіші звички і навички побутування.
Парфенюк проти Коваленко
Конфлікт цей виник після останнього планового медичного огляду вихованців школи-інтернату. Завідуючий хірургічним відділення центральної райлікарні М.П. Парфенюк змушений був констатувати, що вже понад рік діти із «Казки» приходять до лікарні немиті, в несвіжому одязі. Можливо, це співпало в часі з приходом на посаду директора школи-інтернату О.І.
Коваленко. Але Олена Іванівна не залишила без реакції зауваження лікаря. Розгорівся скандал, який закінчився... доганою, винесеною головним лікарем ЦРЛ М.П. Парфенюку. Під час медоглядів, - говорить Микола Петрович, -виявляємо у дітей чимало хірургічних патологій. Близько тридцяти дітей рекомендовано до планового оперативного лікування і лише троє з них були прооперовані. Тож чи варто вести мову про ефективність медоглядів, якщо все залишається без змін?
Іще одну проблему підняв лікар: відвідування хворих дітей. Минулого понеділка троє дівчаток лікувалися в хірургічному відділенні, хлопчик і дівчинка - в дитячому, два хлопчики були пацієнтами інфекційного відділення. Ще троє вихованців «Казки» перебували на лікуванні в обласній лікарні. На жаль, діти хворіють незалежно від того, живуть вони в сім'ї чи в школі-інтернаті. Різниця лиш у тому, що провідують і дбають про них неоднаково. Після того, як прооперовану в п'ятницю дівчинку ніхто не провідував аж І до четверга, М.П. Парфенюк забив тривогу. І лише після дзвінка до приймальні голови райради про хворих дітей згадали.
Заради об'єктивності авторка цієї публікації зустрілася з дітьми, що перебувають на стаціонарному лікуванні. Ось історія, розказана 15-річною Танею Бориско: «У середу ввечері у мене заболів живіт. Медсестра дала пігулку й поміряла температуру. У четвер також міряла температуру і я випила пігулку. У І п'ятницю все ще болів живіт, і медсестра пообіцяла повести мене до гінеколога» (?!) Пізно ввечері в суботу дитину доправили до лікарні, а о першій годині ночі прооперували з приводу гнійного апендициту. Таня лежала в ліжку в понеділок у джинсах і футболці. У ногах у неї валялася не зовсім свіжа куртка. Погодьтеся, одяг не підходящий для людини, що одужує після операції на черевній порожнині.
У цій же палаті на сусідньому ліжку гастрит лікує Саша Швець. Обидві дівчинки довго пригадували, коли їх провіду вали з «Казки». Таня із сумом констатувала, що їсти їй іще не можна, тож нічого їй не приносили. А Саша радо повідомила, що їй приносили оладочки (які їсти їй поки що не бажано - ред.). Звичайно, і сусідки по палаті, і медичні І працівники купують для них мінеральну воду, йогурти, пригощають фруктами.
Чергова медсестра В.М. Охріменко розповіла, як вона водила Сашу до приймального відділення, де попросила санітарок викупати дитину (потреба в цьому була очевидною). Дівчинка повернулася до пала-ти щаслива й міцно спала в чистій постелі аж до ранку. Цікавлюся у дітей, як часто в «Казці» так звані банні дні. «Миємося за потребою, - туманна відповідь. - Перемо також самі, коли є необхідність. Куртки й інші великі речі здаємо в пральню».
Симпатичні Дмитрик та Іванко в інфекційному відділенні занудьгували. Ні книжок, ні ігор їм ніхто не приносив. По палаті хлопці бігають босоніж, хоча під ліжками стоять капці. З їхніх слів провідують їх не щодня. А завідуючий відділенням С.В. Станішевський пригадав ті чорні котлети, що приносили хворим дітям. Після бурхливої реакції лікаря більше відверто неякісних харчів не було. На жаль, - каже Сергій Вікторович, - діти не привчені до елементарного: босоніж ідуть до туалету спільного користування. Завернув, аби взулися, так вони натягли на ноги... шкарпетки. Вразило й те, в якому брудному одязі хлопчики перебувають у лікарні.
Симпатична чорноока Марина Шевцова до дитячого відділення потрапила з хірургічного, де їй видалили апендицит. Тепер лікує бронхіт і мріє, коли повернеться до «Казки», бо там - чудова бібліотека, гарні вихователі й учителі, вона любить відвідувати уроки й ще не має жодної «двійки». На вихідні дні її додому забирала мама, тож дитина просто щаслива. Завідуюча дитячим відділенням A.M. Станішевська поінформувала редакцію, що ліками дітей із «Казки» повністю забезпечує центральна райлікарня. Делікатно повела мову про санітарний обробіток та заміну білизни. Якщо в банку речей відділення є одяг, котрий підходить, його підбирають хлопчикам і дівчаткам. До школи-інтернату з лікарні діти повертаються в належному вигляді.
М.П. Парфенюк пригадує, що раніше дітей із «Казки» провідували частіше, приносили харчування, а також ліки. Зараз їх
лікують за рахунок невідкладної допомоги, тобто за кошт бюджету лікарні. Але незаперечним фактом є те, що далеко не всі необхідні препарати можуть бути в наявності. Дещо слід додавати із ліків, не передбачених діючим переліком для невідкладної допомоги. Одначе ні медична служба, ні адміністрація школи-інтернату на контакт із лікарями не поспішають.
Коваленко проти Парфенюка
Власне кажучи, у Олени Іванівни в запасі не знайшлося вагомих аргументів проти М.П. Парфенюка. Почувши це прізвище, вона страшенно розгнівалася, втратила самовладання і на очах у дітей та своїх підлеглих влаштувала гучний скандал. Ніякі намагання урезонити керівника не діяли. Вона сипала безпідставними звинуваченнями й дещо знизила тон лише після посилання на співзасновників районної газети, які були поінформовані про конфлікт у лікарні.
Разом із медсестрою Є.О. Камишною Олена Іванівна розповідала про щоденні відвідини хворих дітей у лікарні, яким носили харчі й так звані «сирітські». Саші Швець дали для лікування три препарати. У протитуберкульозному санаторію «Зелений гай» протягом року побувало 23 дитини. Ті вихованці, кому це показано, пройшли курс лікування в Чернігівській школі для слабкозорих. За програмою відпочинку й оздоровленні на канікулах діти їздять до Італії, Іспанії та США. Є випадки усиновлення дітей зі школи-інтернату. П'ятеро хлопчиків і дівчаток знайшли своїх батьків за кордоном.
Безумовно, діти повинні жити в сім'ї, - розмірковує О.І. Коваленко. - Але сім'ї є різні. Є нормальні, а є такі, де діти нікого не цікавлять. Таких мусимо вчити найелементарнішому. Часом примушуємо помитисячи перевдягтися. У кожній групі є душова, туалет, по кілька умивальників. Миються дівчатка й хлопчики в міру необхідності. І все ж у деяких спальнях стоїть тяжких дух немитого тіла. Пояснення цьому просте - є діти, що страждають на енурез. Мрія директора, аби в кожній групі була встановлена сучасна душова кабіна. Поки що вона з'явилася лише в групі «Веселка». Цьогоріч встановили нові котли, почистили опалювальну систему, замінили дах, переробили кухню. Загалом керівник задоволена фінансуванням закладу. Управління освіти ОДА забезпечило безкоштовними підручниками та одягом: «Наші діти вже не хочуть носити речі із секонд-хенду».
Наши друзья предлагают ознакомиться с каталогом Все бары Самары. Найди себе подходящее место для отдыха.
Є в школі-інтернаті предметні кабінети, комп'ютерний клас із сучасною оргтехнікою, в кожній групі свій телевізор і комп'ютер (краще хай діти грають на ньому в стінах «Казки», ніж у «Інтернет-кафе»). Значну матеріальну допомогу закладу надають численні спонсори. Усе побачене й почуте в «Казці» дійсно приємно вражає. Як вразили й розповіді лікарів і медсестер про «забутих» у лікарні дітей. Та й самі юні пацієнти не приховують, що, перебуваючи на лікуванні, хотіли б частіше бачити однолітків чи дорослих. Можливо, тому в розповіді О.І. Коваленко рефреном звучало: «Вони у нас такі фантазери: придумають що хочеш». Але брудні светрики на хлопчиках в інфекційному чомусь свідчать не на користь Є.О. Камишної, яка буцімто щоденно їх відвідує. Втім, директор школи-інтернату й тут знайшлася: «А чому медсестри відділення нам не зателефонували?» На цей аргумент у С.В. Станішевського є свій контраргумент: «Обов'язок медсестер - лікувати». Ще в народі кажуть: «Сирота в дім - щастя в нім». У «Казці» що ні дитина, то житейська драма або й трагедія. Але діти - саме той матеріал, із якого можна зліпити достойну дорослу людину. А можна байдужістю й неувагою озлобити й отримати скалічену душу й долю. У сиротинці виховуються, навчаються, ростуть державні діти. Саме держава взяла на себе відповідальність за них, доручила, навіть довірила цих хлопчиків і дівчаток великому колективу школи-інтернату. І він упродовж багатьох років успішно доводить, що спроможний виконувати цю роботу. Але вона не обмежується лише стінами закладу.
Валентина ВОЛОКУШИНА,
фото автора
Від редакції:
сподіваємося, що порушена проблема
матиме продовження на сторінках газети.
