на главную
форум
гостевая
контакты
карта сайта
 
Щорс информер времени
Щорський район
  • 85-річчя району
  • Звернення районної ради
  • 65-річчя визволення
  • Органи самоврядування
  • Щорська міська рада
  • Організаціі та установи
  • Прикордонники, митниця
  • Охорона здоров'я
  • Освіта
  • Захищенність
  • Інші установи
  • Підприємства
  • Локомотивное депо
  • Дистанція колії
  • ТОВ МК «Добробут»
  • ТОВ Меблева фабрика
  • Інші піприємства
  • Розвиток, культура, спорт
  • Залучення інвестицій
  • Торгівля і підприємництво
  • Сільське господарство
  • Культура і туризм
  • Спортивне життя

  • меню

    загрузить галерею


    Главная
    Щорс любимый город
    История
    история города Щорс
    Галерея
    фотографии города
    Знаменитости
    известные личности города
    Люди творчества
    творческие люди города
    Статьи, очерки
    нам есть кем гордиться
    Газета "Проминь"
    местное издание
    Помним...
    вечная память
    Справочник
    номера телефонов города
    Чат
    просто поболтать
    Опросы
    мнения и пожелания
    Отдохни
    игры и развлечения

    новости сайта

    погода Щорс

    архив газеты "Проминь"

    архив газеты Проминь

    новости, которые ты пропустил



    читать

    Щорс - тайна гибели

    Пуля для комдива.  Щорс - тайна гибели

    история, которую мы должны знать

    смотреть фильм

    В. Карпенко - Щорс читать книгу

    наши друзья

    города Украины

    PR-CY.ru schors.ru.gg в каталоге Dmoz

    Щорс

    gazeta promin 31october3

     
    № 44 31 жовтня 2009 року

    Вони воювали як герої. І стали героями

     
    Мелащенко Микола Володимирович   У 2009 р. український народ відзначає 65 річницю звільнення рідної землі від фашистських окупантів. Для того, щоб Україна стала вільною, було проведено сотні бойових операцій, результатом яких стала свобода.
      Найбільшою і найкровоп-ролитнішою була битва за Дніпро та Київ, яка тривала з серпня по грудень 1943р. Форсування Дніпра та взяття Києва зірвали план Гітлера стабілізувати лінію фронту, створити неприступний «Східний вал» і перейти до затяжної позиційної війни з метою висмоктування сил Червоної армії. Відомо, що ця битва увійшла в історію війни проти фашизму як складова частина спільних зусиль нашого народу в здо­бутті Перемоги і стала завершенням корінного перелому у Другій світовій війні.
      Першими на землю Украї­ни ступили солдати 573 пол­ку 195—ї СД 1-ї гвардійської армії Південно - Західного фронту. До Дніпра радянські війська вийшли в кінці вересня 1943 на фронті понад 750 км. Наступальні операції за Дніпро та Київ здійснювались у два етапи. Перший - ЧернігІвсько-Полтавська операція що тривала з 26 серпня по ЗО вересня 1943р., метою якої було звільнення Лівобережної України і вихід до Дніпра. Другий - Київська стратегічна операція, що тривала з 12 жовтня по 23 грудня 1943 р.; метою якої був розгром Київського угрупування німців, визволення Києва, створен­ня стратегічного плацдарму для подальшого наступу. Слід зазначити, що всі етапи битви за Дніпро були кровопролитними. Плющ Олександр ВасильовичУ 20 числах вересня розпочалось форсування річки. Перший плацдарм захоплено 22 вересня північніше Києва. До кінця вересня було захоплено вже 23 плацдарми. Бої за укріплення і розширення плацдармів тривали до кінця жовтня. У ці дні радянські війська зазнали чи не найбільших втрат за всю війну. На початку жовтня у дивізіях, що брали участь у боях, залишилось 20-30 % особового складу. «Двадцать пять тьісяч входит в воду, а вьіходит, на той стороне, три тьісячи, максимум пять, -згадував російський пись­менник Віктор Астаф'єв, який брав участь у форсу­ванні Дніпра. - Через пять -шесть дней все зто вспльї-вает Представляєте?» Пер­шими на форсування річки кидали бійців штрафних батальйонів та щойно мобілізо­ваних людей із звільнених територій, яких навіть часто не реєстрували як бійців військового підрозділу. Під страшним вогнем ворога наші воїни пливли на правий берег хто як міг: тримаючись за дошки, дерева, колоди, і гинули, гинули тисячами. Холодні води Дніпра стали могилою десятків тисяч воїнів. Віктор Король, доктор історичних наук, спираючись на дослід­ження, називає вражаючі цифри втрат - від 417 тисяч до 1 мільйона загиблих. Такою ціною було оплачено битву за Дніпро і визволення Києва. За подвиги, здійснені в ході цієї операції, 2438 воїнів отрима­ли звання Героя Радянського Союзу (понад 20% від загальної кількості людей, яким при­своєно це звання за роки війни війни). Серед них було 47 генералів, 1123 офіцери,1268 сержантів і солдатів. битва за Дніпро та КиївСеред тих, хто був удос­тоєний цієї високої нагороди, п'ятеро наших земляків. З 9 Героїв Радянського Союзу, що народились у нашому районі. 5 отримали це звання за форсування Дніпра. Серед них два офіцери: Лащенко Петро Миколайович, полковник, ко­мандир дивізії, уродженець с.Тур'я; Панчошний Трохим Андрійович, капітан, заступ­ник командира політчастини моторизованої бригади. На­родився в с.В.Щимель. Один сержант: Шматуха Петро Сидорович, народився в с.Гута Студенецька. Та двоє ря­дових солдат, які стали на захист Вітчизни у 1943 р. Це Плющ Олександр Васильович та Мелащенко Микола Володимирович. Вони були з числа тих, кого першими кинули на форсування річки. Звання Героя М.В. Мелащенко от­римав через місяць після призову - ЗО жовтня 1943 р. Це про таких, як вони. О.П. Довженко у своєму що­деннику в листопаді 1943 написав «в боях загибає велике множество мобілізованих в Україні звільнених громадян...   Вони воюють у домашній одежі, без жодної підготовки, як штрафні. На них дивляться як на винуватих.» А ще їх називали «піджачниками» за їх домашній одяг. За підрахунками українських істориків у вересні - жовтні 1943 р. при форсуванні Дніпра із майже 300 тисяч «піджачників» загинуло 250 - 270 тисяч. Двом нашим землякам пощастило залишитись в живих. Під час роботи в музеї мені довелось поспілкуватись з Миколою Володимировичем Мелащен-ком. Тоді, в середині 90 -х, у мене склалось враження, що він нібито стидається говорити про свій подвиг, про при­своєння звання. Можливо глибока рана, нанесена тоді, у 1943, презирством до тих, хто залишився на окупованій території, боліла в його душі все життя. Він був єдиним з 9 героїв, хто до кінця своїх днів прожив на своїй малій батьківщині, в с. Кучинівка.
      Вічна слава і пам'ять воїнам - Героям, хто своїми зраненими руками і душами подарував нам перемогу і свободу.

    До сторіччя залишилось чотири роки

    Ганна Гончаренко
    Ганна Гончаренко з Місток запевняє, що народи­лася на початку листопада. Даних про точну дату її появи на світ немає, в паспорті записаний тільки рік -1913-ий. Отже.як не крути, 96.
       Баба Ганна живе сама у старій, посірілій хаті. Подвір'я з напіврозваленим сарайчиком заросло густою травою. На го­роді теж, як на лузі, бо несила вже самій його обробляти.
      Картоплю садять на сестриному - вона на цілих десять років молодша. І сестриних онуків та правнуків "ділять" на двох, бо у баби Ганни - нікого. Було все, а от доживати віку доводиться тільки зі споминами.
      Пам'ять у неї, з огляду на вік, прекрасна. Детально, з подробицями розказує про те, що найбільш зачепило душу.
      - В "голод" ми переселялися в Херсонську область. Душ п'ятнадцять з наших Місток. Повірили вербовщикам, що там ситніше. А дарма.
     Село, в якому ми поселилися, називалось Рубанівка. Там нам виділили хату. За бур'янами і вікон не видно. Почали їх копаницями збивати, а там мертвий хлопчик лежить. Біля нього - маленька кружечка з трьома бубочками пасльону. Досі те дитя перед очима...
       У хаті ми знайшли солому на підлозі - замість постелі. На лавці - якийсь посуд. Із їжі - тільки перемелені кукурудзяні палички (на яких росли зерна).
      Щодня ми ходили на поле рвати буряки. Одежі путньої не було. На дворі холодно. Сядемо відпочивати, кукурудзяним листям накриємось - так грілися. Місцеві з нами не говорять. Голодні, сердиті. Хазяйці, до якої ми перейшли жити, бригадир видавав трохи пшона, дертої кукурудзи, щоб нам варила. Багато хто втікав додому: по-доброму не відпускали.
    - Ганні, - згадує, - вдалося виїхати тільки тому, що за нею прибув військовий - сестрин чоловік. їхали цілий день підводою, потім - Дніпром. Від голоду не втекли. Хіба що працювати стало легше, бо Ганну взяли на роботу в дитсадок.
    - Дощу не було, нічого не росло, - продовжує моя співрозмовниця, - їли жуків, сарану.
    - Діти були, як маленькі старики. Дівчинка років семи спокійно розказувала, як мама молотком вбивала її молодших братів і сестер, варила з них у чугунці холодне, розливала в мисочки і продавала на базарі.
    Ніхто після заходу сонця не виходив на вулицю: боялися.
    Коли до Ганни посватався місцевий парубок, першою її думкою було: хоче вбити і з'їсти. Страх пригнав дівчину в рідні Містки. Правда, довго вона там не пожила: вийшла заміж на хутір Ласочки (сьогодні його вже нема).
    Ісак працював учителем, проте його розкуркулена роди­на бідувала - хліб пекли з гречаної полови, з картопляного лушпиння. Не встигли обжитися, чоловіка забрали в армію. А потім війна. Він уцілів. Вирішив залишитися в армії. Але щасливою з ним Ганна більше не була.
    - Один сусіда хотів, щоб мій чоловік жив з його дочкою, тому оббрехав мене. Напліткував: твоя Галя, мовляв, у війну з партизанами "тягалася", - з гіркотою каже жінка. - Відтоді Ісака як підмінили. Чужим став. Крім докорів, ніяких розмов. Скільки разів говорила йому: згадай, поки ти служив, воював, я жила з твоєю матір'ю. Та якби навіть і при ній з кимось загуляла, увесь би хутір знав.
    Але мої слова до нього не доходили. І моїм сльозам він не вірив. Тільки вночі його ніби "відпускало", а вранці - знову за своє. Якось каже мені: "Поклонись мені до землі, щоб я тобі простив. "Якби за мною був гріх, поклонилась би, в ноги б упала. Але я була чиста перед ним. Так і не покланялася до самого його від'їзду
    Проводжаю Ісака на станцію, а сама думаю, що ж він мені на прощання скаже. Нічого нового не сказав: не можу простити, та й годі. Через дев'ять місяців я народила сина .
    Ісак знав. Коли приїжджав, переказував через дядька, щоб я прийшла до нього з дитям. Люди бачили, як до ночі чекав на узліссі. Я побоялася йти: а раптом знову розсердиться: застрелить і мене, і дитину.
    Може, усе б по-іншому було, якби ми зустрілися. А так... Хлопчик наш прожив усього два годочки. Я після Ісака чотири рази виходила заміж. А на старість - сама. Ні дітей, ні онуків. Так, мабуть, судилося. Попри все пережите, бабуся Ганна залишається бадьорою і життєрадісною.
    - На сторіччя чекайте з шампанським, - кажу, від'їжджаючи.
    - Я дочекаюсь, - обіцяє. - Аби тільки ти не забула.
    Интернет бизнес теперь доступен каждому.


    Читай газету



    Щорс - город на Снови

    ↑ Подпишись на новости "Проминь"


    85-річчя району| Звернення районної ради| 65-річчя визволення| Органи самоврядування| Щорська міська рада | Прикордонники, митниця| Охорона здоров'я| Освіта| Захищенність| Інші установи| Локомотивне депо| Дистанція колії| ТОВ МК "Добробут"| ТОВ "Меблева фабрика"| Інші підприємства| Залучення інвестицій| Торгівля і підприємництво| Сільське господарство| Культура і туризм | Спортивне життя |


    главная    гостевая    контакты    карта сайта    наши баннеры
    Copyright © 2008-2011 Щорс любимый город | При перепечатке материалов с сайта активная ссылка обязательна
     
    Этот сайт был создан бесплатно с помощью homepage-konstruktor.ru. Хотите тоже свой сайт?
    Зарегистрироваться бесплатно