на главную
форум
гостевая
контакты
карта сайта
 
Щорс информер времени
Щорський район
  • 85-річчя району
  • Звернення районної ради
  • 65-річчя визволення
  • Органи самоврядування
  • Щорська міська рада
  • Організаціі та установи
  • Прикордонники, митниця
  • Охорона здоров'я
  • Освіта
  • Захищенність
  • Інші установи
  • Підприємства
  • Локомотивное депо
  • Дистанція колії
  • ТОВ МК «Добробут»
  • ТОВ Меблева фабрика
  • Інші піприємства
  • Розвиток, культура, спорт
  • Залучення інвестицій
  • Торгівля і підприємництво
  • Сільське господарство
  • Культура і туризм
  • Спортивне життя

  • меню

    загрузить галерею


    Главная
    Щорс любимый город
    История
    история города Щорс
    Галерея
    фотографии города
    Знаменитости
    известные личности города
    Люди творчества
    творческие люди города
    Статьи, очерки
    нам есть кем гордиться
    Газета "Проминь"
    местное издание
    Помним...
    вечная память
    Справочник
    номера телефонов города
    Чат
    просто поболтать
    Опросы
    мнения и пожелания
    Отдохни
    игры и развлечения

    новости сайта

    погода Щорс

    архив газеты "Проминь"

    архив газеты Проминь

    новости, которые ты пропустил



    читать

    Щорс - тайна гибели

    Пуля для комдива.  Щорс - тайна гибели

    история, которую мы должны знать

    смотреть фильм

    В. Карпенко - Щорс читать книгу

    наши друзья

    города Украины

    PR-CY.ru schors.ru.gg в каталоге Dmoz

    Щорс

    Olena Bushtrook


    Новости загрузка новостей...

    <<Хто шукає, той знаходить>>, - вважає вчитель англійської мови Щорської гімназії Олена Буштрук

    Восени минулого року Олена Іванівна побувала в Америці, а до цього вона двічі перемагала в регіональних конкурсах, отримала подарунки для школи -комп'ютер, сканер, принтер, факс, 22 томи світової енциклопедії англійською мовою, багато художньої літератури. Найкращим призом стало ,семитижневе стажування в США.


      Сьогодні вона - героїня цієї публікації і охоче розповідає своїм колегам про програму педагогічної майстерності і досягнень учителів шкіл Євразії та Південної Азії (TEA), програму Бюро у справах освіти та культури Державного департаменту США, адміністровану Радою міжнародних наукових досліджень та обмінів (IREX) - неприбутковою організацією з центральним офісом у Вашингтоні. Програма TEA надає унікальну можливість вчителям загальноосвітніх шкіл (5-11 класів) Євразії та Південної Азії поглибити ком-петентність у предметах, які вони викладають, покращити навички викладання, дізнатись більше про США. 
       Наша майстерна англічанка твердо переконана: програма підвищення кваліфікації містить академічне навчання та інтенсивний тренінг з методів викладання, написання навчального плану, стратегій викладання в умовах рідних країн учасників, лідерства в освіті, а також навчання роботи в мережі Інтернет і електронної обробки текстів для їх використання у процесі викладання. Програма також містить 3-тижневе стажування у середній школі з метою активної співпраці учасників з американськими колегами та учнями й пропонує учасникам культурну програму та академічну підтримку. До речі, учасники відбираються шляхом відкритого конкурсу. 
       Словом, подальша розповідь щорської вчительки, яка перелетіла океан, нас вразила щирістю, творчим піднесенням, коли хочете - одержимістю. Ось вона. 
       - Моя подорож до Америки почалася з Києва. Нас, переможців програми TEA, було 18 учителів. Перша група,8 чоловік, їздила влітку, друга-восени. Коли в офісі IREX я дізналася вперше, що їдемо до штату Алабама, правду кажучи, засмутилася. А коли сказали, що в містечку, в якому будемо жити, немає громадського транспорту, настрій зовсім пропав. Але що робити? Даремному коню взуби не заглядають. Навіть не стала шукати інформацію про цей штат і місто. Летіла літаком уперше в житті, отож перельоту дуже боялася. Дуже-навіть не те слово. А коли летіли над Атлантичним океаном і почало трохи трусити, а стюарди відразу посідали в крісла і попристібалися, подумала : «Ну, ось і все. Доліталась. І ніхто не дізнається....» Але Бог милував. 
    На месте можно было бы недорого купить маракасы, а теперь придётся ехать за ними в Москву.
       У Вашингтоні установча конференція тривала 4 дні. Нам розповідали про програму, морально готували до «сюрпризів», з якими ми можемо зіткнутися, пояснювали, чим американці відрізняються від нас і т.д. Після обіду - екскурсії містом. Звичайно, за цей час багато не побачиш, але біля Капітолія фотографувалися, на сходах меморіалу Лінкольна посиділи і за грати, якими огороджений парк навколо Білого Дому, потрималися. 
       На цій конференції в мене був перший «культурний шок». Коли почала виступати вчителька зі штату Алабама, однієї з шкіл, де ми мали проходити практику, я багато чого не розуміла. І хоча нас попередили, що самі американці з північних штатів не завжди розуміють жителів південних штатів, легше мені від цього не було. На щастя, мої острахи були марні. Я чудово розуміла жителів містечка Хантсвіл. А коли спілкувалася з дітьми молодших класів, вони мене запитали: «А звідки Ви?». «З України. Ця країна знаходиться у Європі», - відповідаю. «А ми думали: просто з іншого штату, ви говорите з акцентом». Для мене це був найкращий комплімент. 
       Після установчої конференції групи роз'їхалися до різних штатів. Хантсвіл зустрів нас дуже теплою і вологою погодою. До речі , під час нашого перебування в місті, вдень стояла така спека, що ми до кінця жовтня ходили в футболках). 
       Прилетіли ми увечері, отож усіх відразу запросили на вечерю в китайський ресторан. Вхід - 9 доларів і вибирай, що хочеш, скільки хочеш, бо самообслуговування, і сиди -скільки забажаєш. Вибір - очі розбігаються. Брала по одному шматочку, щоб більше спробувати. Тепер я маю уяву, які на смак мідії смажені, бо сирі так і не змогла піднести до рота, жаб'ячі стегенця, краби, маленькі восьминоги. Усього не перерахуєш, бо одного і того ж м'яса, але під різними соусами і способами приготування, видів 5-6. 
       Жили ми у студентському гуртожитку в студмістечку. Це триповерхові будинки, на кожному поверсі 4 квартири. У кожній квартирі - З спальні, загальна кухня і вітальня, 2 ванні кімнати. На трьох студентів - телевізор, холодильник, ноутбук, телефон. У сусідньому будинку - пральня з машинами-автоматами, одне прання коштує 70 центів. 
       Видали нам чималу стипендію, дали телефонні картки на 10 доларів, додаткові гроші на їжу, картку на ЗО обідів і картку на придбання книжок. 
       Заняття починалися о 8-30 і до 15-16 години з годинною перервою на обід. До речі, американці дуже пунктуальні. У них кажуть, якщо ти прийшов за 5-10 хвилин до початку, ти прийшов вчасно, якщо точно в призначений час - ти запізнився. Викладачі були дуже досвідчені, тому на парах було дуже цікаво. 
       Через 3 тижні навчань поїхали ми до різних шкіл на практику. Я потрапила в середню школу - Академію природничих наук та іноземних мов. Звичайна школа з довгими коридорами, на стінах можна побачити вивішені вчителями творчі роботи учнів. На дверях кожного класу - вузьке віконечко, в яке може будь-хто подивитися і побачити, що робиться в класі. Дуже велику увагу у цій школі надають груповій роботі, тому і діти сидять по четверо за партами. Завдання для груп різні: одні читають, інші - пишуть, третя група пішла сіла на килим, одягла навушники й щось слухає, четверта - працює з учителем. І не можу сказати, щоб був сильний гамір -робоча обстановка. Діти просто звикли до такої роботи. Уроки починаються о 8 годині, до 8-30 діти читають, хто що хоче. На початку першого уроку включається шкільне радіо, і всі учні разом з вчителями промовляють клятву прапору. Таких перерв, як у нас, в цій школі нема. Просто по закінченню уроку діти беруть підручники і переходять до іншого класу, а у молодших школярів один урок плавно переходить у інший. Одна година на обід, і потім знову уроки чи інші заходи. 
       Кожний день у дітей - 1 година фізкультури. Покарання теж цікаві. За незначну провину, після трьох попереджень, можна отримати «мовчазний сніданок». Будеш сидіти окремо за сніданком, і ніхто з тобою не має права говорити. І за цим буде спостерігати черговий учитель. А якщо провина «серйозна» - будеш сидіти сам у кімнаті в той час, коли твої однокласники беруть участь у цікавому позакласному заході. Можеш читати, можеш нічого не робити, тільки спостерігати через вікно, як весело твоїм друзям. І знаєте, діти бояться таких покарань. Цікаво, як би наші учні реагували на «мовчазні сніданки»? 
       Під час перебування у цій школі я побачила, як проходив тиждень боротьби з наркотиками. Крім бесід, агітбригад була така цікавинка. У перший день всі діти отримали червону стрічку з різними написами. На моїй стрічці були такі слова: «Ти надто хороший, щоб робити це». На другий день всі учні і вчителі прийшли у червоному одязі, на третій день - всі ходили у шкарпетках. Наступного дня всі одягнулися задом наперед. 
       У кожному класі комп'ютер, проектор, в школі є апарат, який ламінує папір (документ) будь-якого розміру, на іншому апараті вчителі самі виготовляють наочності для проектора. Крім того, кожний рік учителю видаються гроші на придбання канцтоварів. У цій школі - це 300 доларів. У інших - більше. 
       Моя вчителька викладала англійську мову і природознавство. У кабінеті природознавства я побачила на підлозі багато ящиків розміром з півстола. Виявилося, ця школа є учасником державної учбової програми, і школі кожний рік видаються 18 таких ящиків з роздатковим матеріалом для вивчення природознавства. Тут є все для проведення дослідів -від колб до різних видів ґрунтів. Тільки вчись. 
       У суботу і неділю ми не вчилися. Хоча наша група, яка їздила влітку, працювала і в суботу. Нас возили на екскурсії, або сім'ї, до яких ми були «прикріплені», брали нас до себе і розважали за своєю програмою. Побували ми і в ботанічному саду, і у космічному центрі, і в підземних печерах, і різних музеях, і в акваріумі. Вражень і спогадів - море. 
       Раніше дивувалась, коли чула: «Так стомилась, день ходила по магазинах!». Ну що можна день робити у магазині?! Виявляється, є що. Тільки в Америці я зрозуміла, що таке справжній шопінг. Бувало, за 6 годин не все купиш. Тепер уявляю, що має на увазі мій американський друг, коли каже, що у неділю їде робити покупки. 
       Пам'ятаєте, як я розхвилювалася, дізнавшись, що у містечку Хантсвіл немає громадського транспорту. Так-от. Громадського транспорту немає, бо їздять всі на своїх авто. Спочатку дивувалась, що такі чисті вулиці. А кому кидати сміття? Пішоходів майже нема. Якось їдемо до наших хазяїв додому, а біля будинку сусідів 3 машини. Я й кажу: «У ваших сусідів, мабуть, гості сьогодні». Виявилося, ніяких гостей, то всі три авто їх власні . 
       За 7 тижнів ми всі здружилися, стали сім'єю. Відмітили приїзд (а як же без цього?), як годиться, з американським віскі. Правда, щоб купити пляшку, прийшлося їхати у спеціальний магазин, бо міцні напої будь-де не купиш. На День учителя ми запросили наших викладачів і колег з Індії, накрили стіл. Співали, грали в ігри, танцювали. Було дуже весело. Я помітила, що дівчата з Індії майже нічого не п'ють, навіть вина. Питаю, чого так, може, не подобається? У відповідь чую, що вони не п'ють спиртне тому, що це їм не потрібно, бо вони з теплої південної країни і їм не треба зігріватися спиртним. Тепер я розумію, чому в нас так багато п'яниць.
     Просто їм холодно і взимку, і влітку. 
       Останнього тижня був прощальний вечір з американськими сім'ями, викладачами, друзями. Ми повинні були накрити стіл з українськими стравами, а вчителі з Індіі - індійськими. Заставили ми З столи тарілками з нашими варениками з капустою і картоплею, голубцями, вінегретом, тюфтелями, смаженою капустою. Поклали 2 коробки цукерок «Київ вечірній», поставили 2 пляшки нашої горілки - 1 л і 0,75 л. Присутніх було чоловік 60-70. Так-от, коли прибирали столи, побачили - тарілки з українськими стравами були порожніми, а пляшка горілки 1 л була навіть не почата. І як вони так п'ють? 
       А як не хотілося повертатися додому! 7 тижнів - це так мало! Сказати, що мені сподобалася ця програма - це нічого не сказати. 
       Отож, шановні колеги з Чернігівщини, не полінуйтеся, зайдіть на сайт www. irex.org, щоб ознайомитися з аплікаційними формами, чи зателефонуйте у офіс IREX-(044)5370604. Конкурс на цей рік уже оголошено. Нехай вам щастить.

    Підготувала Олена КОМПАНЕЦЬ 
    На знімку: О.І. Буштрук
    (фото автора та з сімейного архіву)


     Гості з Туреччини

    Ювілей Щорської залізниці


    Читай газету



    Щорс - город на Снови

    ↑ Подпишись на новости "Проминь"


    85-річчя району| Звернення районної ради| 65-річчя визволення| Органи самоврядування| Щорська міська рада | Прикордонники, митниця| Охорона здоров'я| Освіта| Захищенність| Інші установи| Локомотивне депо| Дистанція колії| ТОВ МК "Добробут"| ТОВ "Меблева фабрика"| Інші підприємства| Залучення інвестицій| Торгівля і підприємництво| Сільське господарство| Культура і туризм | Спортивне життя |


    главная    гостевая    контакты    карта сайта    наши баннеры
    Copyright © 2008-2011 Щорс любимый город | При перепечатке материалов с сайта активная ссылка обязательна
     
    => Тебе нужна собственная страница в интернете? Тогда нажимай сюда! <=